Глава 13

- Якщо ти не будеш це сьорбати, - Герман кивнув головою на її морозиво, змінюючи різко тему, - то можемо йти далі.

- Гадаю, ні, - Мілана усміхнулася. – Шкода, що зараз немає Ореста, він би оцінив.

- Так, цей засранець саме таке любить, підтале. А ти ніколи не могла доїсти й одного морозива, тому він тобі завжди допомагав.

- А коли Орест приїде?  - нетерпляче запитала Мілана. – Було б добре побачитися. Це різонуло Германа як по живому. І вперше у нього виникли такі почуття як ревнощі до найкращого друга. Він ревнував Мілану до нього. Збожеволіти… Тому що Ореста вона хотіла бачити, спілкувалася з ним всі ці роки, а з ним…

- Мій менеджер сам собі бос, тому я не можу знати напевне, - Герман вилив весь свій гнів у цій фразі. Безглуздо було злитися на Ореста, але чомусь Безсмертний, крім Мілани, і на нього тепер сердився. Розумом він визнавав, що це несправедливо і вини друга тут немає, але серце змиритися з цим не могло.

- Орест – твій менеджер? – здивувалася Мілана. – Як це?

- Ґеррі – мій музичний продюсер, ну а Орест – так званий, виконавчий. Тобто він відповідає за просування гурту, фінансові сторони проєктів і так далі.  Кому, як не йому, я мав найбільше довіряти в чужій країні.  

- Думаю, ти жодного разу не пошкодував про це, бо із нас трьох Орест був найбільш зібраним, цілеспрямованим та серйозним, в той час як ми з тобою  жили ілюзіями і мріями, - дарма Мілана кинула останню фразу, бо як тільки-но це вихопилось, атмосфера між ними змінилася і напругу, що витала в повітрі, можна було бачити неозброєним оком.

- О, так! А коли це все руйнується як піщаний замок, реальність стає нестерпною і болючою, - Герман втупився поглядом у неї, і тим важким поглядом він наче карав її за щось. Вона не могла витримувати цього, торкнула рукав офіціантки, що проходила повз і попросила рахунок. І поки дівчина несла його, уникала дивитися на Безсмертного. Чому він так поводиться, думала. Наче вона зрадила їхню дружбу?! Як все складно…Як з НИМ складно зараз. Ці мінливі емоційні гойдання між ними скоро зведуть її з розуму.

- Я! – це коротке хльостке «я» наче обпекло Мілану, коли вона потягнулася взяти рахунок в офіціантки. І справа була не в тому, хто має платити, а в тоні, яким він це сказав. Безсмертний поклав набагато більшу купюру, ніж необхідно було, і різко піднявся з-за столу. Пропускаючи вперед Мілану, вони вийшли з тераси. Дівчина шкодувала про те, що сказала, бо зараз знову не знала, як достукатися до того «безпечного» «затишного» Германа. ЇЇ Германа!

Вони мовчки обійшли фонтан і направилися в сторону православного собору. Герман натягнув свої окуляри і наче закрився від неї. Всередині у нього все кипіло, хотілося схопити її за плечі, притиснути до того дерева і силою витягнути з неї зізнання. Чому? Чому відмовилася їхати з ним? Чому викреслила так легко зі свого життя? Чому ні разу не захотіла хоча б поговорити з ним, в той час, коли він марно чекав на неї? До останнього сподівався…

«Мілана сказала, що не поїде світ за очі заради примарних мрій і сподівань» - оце й уся відповідь?! І він її почув навіть не від неї!

Тримай себе в руках, говорив собі подумки, тримай себе в руках, а кулаки самі стискалися до побіління. Як може вона іти поруч, така спокійна, коли він не тямить себе від почуттів: від нестримної люті до непереборного бажання зім’яти ніжні губи під своїми. Герман глянув на Мілану, що йшла, втупившись собі під ноги. Про що думає зараз? Про те, що й він? Чи забула все?

Той єдиний поцілунок в останній їхній вечір, снився йому щоночі, повільно зводячи з розуму. Так, він тоді був нетверезий, і вона теж, але які її губи на смак пам’ятає досі. І її слова пам’ятає. Він нічого не забув… Як надовго його вистачить?

Вони пройшли крізь ворота на територію собору у неовізантійському стилі, що велично здіймав свої куполи до неба, яскраво білі стіни та позолота на головному нещадно сліпила очі – Мілана примружила очі, руки злетіли до обличчя і вона голосно чихнула. Скільки Безсмертний її знав, у неї завжди була така реакція на яскраве сонце, при цьому Мілана смішно махала руками і ставала жертвою кепкувань з боку Ореста і Германа. От і зараз він не витримав і розсміявся, а дівчина скоса зиркнула і підібгала губи.

- М-м, у тебе на щоці…, він не доказав, натякаючи, зрозуміло на що. Мілана відвернулася і швидко витерла щоки, кожного разу купуючись на один і той самий жарт. І лише почувши голосний сміх Безсмертного, зрозуміла це. Правду кажуть, що старі звички не змінюються, якби людина не намагалася приховати їх чи позбутися. Як і колись, вона кинулася на друга з кулаками, щоб помститися і стерти цю посмішку з його вуст, та в одному прорахувалася: якщо раніше хлопці просто ухилялися від її випадів і рятувалися втечею, то цього разу все було навпаки. Герман перехопив її руки, вище зап’ястків, блокуючи її і міцно притискаючи до себе так, що вони мало не торкалися носами. Він схилив голову до неї, компенсуючи різницю в рості, на його обличчі вже не було й сліду веселості, а Мілана зрозуміла, що сама себе затягла в пастку. Серце вискакувало з грудей від його погляду, який вона бачила навіть через жовте скло його окулярів. Спочатку він гіпнотизував її, та потім погляд повільно опустився на її губи, змушуючи її зробити різкий вдих. Герман знову подивися їй в очі, руки ще міцніше притисли струнке тіло до себе і вона відчула біль від металевої пряжки на його джинсах, що впивалася в живіт, тонка тканина сукні зовсім не допомагала. Мілані здавалося, що якщо він торкнеться її зараз в поцілунку, то вона знепритомніє, усі її нервові закінчення мов оголені, реагували на найменший дотик, тактильний він був чи ні, розряди як від електрики проймали тіло і все, про що вона могла думати, що станеться, коли він все ж торкнеться її. Чи буде цей поцілунок відрізнятися від того, вісім років назад? Чи так само, як і тоді, змусить забути про все на світі і віддатися почуттям, байдуже, де вони знаходяться і з ким. Те, що вона відчула тоді, перевернуло її світ на всі триста шістдесят градусів. І кожного разу, Мілана порівнювала (нічого не могла вдіяти із собою) і намагалася хоч на долі секунди пережити такі ж емоції. А коли нічого не виходило, приходила додому і ридала в подушку.