Ціна самопожертви

За вікном зимові заметілі кружляли в холодному повітрі, притамовуючи шум зовнішнього світу. Сніг укривав землю м’яким килимом, а холод проникав у кожен куточок безкрайнього білого світу. Але всередині оселі панував затишок,у каміні яскраво горів вогонь, кидаючи золотаво-помаранчеві тіні на кам'яні стіни.

Старий Еллар сидів у великому кріслі, спираючись на зношену дерев’яну тростину. Його борода давно побіліла, волосся вкрилось сивиною, а обличчя — зморшками, супутниками часу. Старий, з під насуплених брів, спостерігав за онуками Аннет, за їхніми допитливими очима, які світилися захопленням і легким страхом. Зморшкуваті руки Еллара тримали старовинний сувій, з якого він збирався прочитати дітлахам легенду. Хоча написані слова не були йому потрібні, бо старий і сам був частиною цієї легенди.

— Сьогодні я розкажу вам історію, мої маленькі, — почав він, тремтячим, і водночас сповненим сили голосом. — Легенду про Квітку Душі...

Діти прислухалися та нахиливши голови ловили кожне промовлене слово, а старий Еллар відчував, як сьогоднення і пам’ять переплітаються в одному примхливому визерунку. Він бачив себе юнаком, який йшов крізь хуртовини, боронився від льодових ущелин і духів гір, що випробовували його волю.

— Ця квітка… — продовжував старий, — дарує життя тим, кого кохаєш. Але… — голос стишився, — за неї треба платити, дітки. Іноді дуже дорого! Я заплатив ціну, яку не можна повернути. Я втратив частину себе… частину того, ким був, частину радості, мрій, можливість створити власну сім’ю…

Перед старим мерехтіло полум’я, і він посміхнувся. Посмішка була сумною, спокійною та глибокою водночас. Усвідомлення того, що він зробив усе, що міг, заповнювало серце теплом, навіть попри особисті втрати.

Діти затамували подих, розуміючи, що перед ними розгортається історія не лише про дива, а й про тяжкий вибір.

— Але… — старий Еллар підняв погляд, і в його сумних очах блиснув промінь ніжності, — любов і рішучість можуть перемогти навіть найсуворіші випробування! Бо саме заради тих, кого любиш, серце може пройти через гори і холод, через страх і біль. І якщо ти відважний… ти знайдеш свою Квітку Душі. Обов'язково знайдеш…

Вогонь у каміні тріскотів, а тіні танцювали по зачарованих обличчях дітей. Вони не знали всіх деталей, не розуміли повноти тієї жорстокої ціни, яку заплатив Еллар, але відчували щирими дитячими серцями силу легенди — силу самопожертви, яка залишає слід на все життя.

Старий Еллар зітхнув, обхопивши плед руками, і промовив тихо:

— Пам’ятайте: великі дари завжди мають велику ціну. І любов… завжди варта того, щоб за неї боротися!

Зимовий вітер завивав за вікном, а легенда оживала в очах дітей… Тиша кімнати наповнилася шепотом гір, які колись випробовували Еллара. Духи прийшли не для того щоб покарати, ні, вони завітали на поріг, щоб виказати свою шану.

Всередині будинку розквітало світло Квітки Душі — невидиме, але відчутне. Воно пульсувало разом із старим серцем одинака. Частина його сутності, хоч і втрачена для світу, не зникла безслідно. Вона лишилася в легенді, в квітці, в душах тих, хто слухав його історію і переказував її іншим...