Квітка Душі

Еллар відчував, як крихітна частинка страху проникає в душу, викликаючи сумніви у власних силах. Верхівка гори, така жадана ціль, височіла попереду, наче непрохідна стіна з льоду і каменю. Із зусиллям хлопець піднімався вгору, тримаючись руками за виступи, які ледь утримували його вагу, відчуваючи, як крихітні уламки льоду сиплються у прірву з під ніг. Серце билося шалено, легені палали, але він не зупинявся.

І ось, коли руки вже ледве тримали мотузку, а ноги геть перестали відчувати опору, хлопець опинився на самій вершині гори. Перед ним простяглась сніжна рівнина, а навкруги був лише сніг, небо і вітер — холодний та різкий.

Там, серед крижано-білого світу, під кам’яним навісом, Еллар, нарешті, побачив те, що так сподівався віднайти. Квітка Душі… Блідо-рожева, ніжна, немов сама весна проривалася крізь вічну зиму. Її пелюстки трохи тремтіли, випромінюючи ніжне сяйво, яке відбивалося десятикратно від кожного кристалу льоду. Еллар обережно простягнув руку до рожевої пелюстки — і від цього дотику на мить здалося, що холод зник, вітер стих, а гори самі схилилися перед його відвагою.

Втома, біль, страх злилися в один момент спокою і радості, а очі наповнилися сльозами надії та вдячності. Він знайшов Квітку! Вона була справжньою, живою, немов обіцянка повернути життя тій, кого Еллар так любив.

Але водночас з ейфорією Еллар ще виразніше відчув присутність духів гір. Вони більше не загрожували, а просто спостерігали, немов ще не до кінця визначили, чи гідний путник того, аби забрати з собою те, що віднайшов в снігах. І в поглядах незримих тіней хлопець таки побачив натяк на схвалення: людина, яка йде шляхом самопожертви заради іншої, може змилостивити навіть сувору природу.

Еллар обережно стиснув квітку в долоні. У цілому світі не було більше нічого… лише вітер, сніжна вершина, він і його обіцянка Аннет. Та коротка молитва: “Хоч би встигнути…”.