Легенда

Вітер завивав за вікном, наче вовк, що загубив свою зграю в заметілі. Снігова пороша злітала й опадала на шибки, намагаючись проникнути всередину теплого дому. У каміні потріскували полінця, кидаючи на стіни спалахи бурштинового світла, що танцювали поряд із тінями.

Еллар, зовсім ще хлопчисько з темним розкуйовдженим чубом, сидів на підлозі, підібравши ноги під себе. Поруч примостилась його молодша сестричка Аннет: тендітна, з блідим обличчям, яке осяювали її великі блакитні очі. Дівчинка обхопила руками коліна й нетерпляче вдивлялась в обличчя дідуся.

Дід сидів у великому кріслі, вкрившись вовняним пледом, що пахнув димом і лісом. Срібляста борода спадала на груди, а в очах тремтіла пам’ять багатьох зим. Він нахилився ближче до вогню, ніби намагався почути, що саме шепоче полум’я — бо саме тоді він завжди починав свої найхимерніші оповіді.

— Є одна легенда, дітлахи, — промовив він урочистим голосом до онуків, — історія про Квітку Душі.

Аннет вдихнула так різко, ніби боялася пропустити бодай слово.

— Квітка… справді існує? — тихенько запитала вона.

Дід усміхнувся загадково, нахилив голову, і вогонь знову вихопив із темряви його примружений погляд.

— Кажуть, вона з’являється лише там, де небо торкається землі, де скелі настільки високі, що навіть місяць дивиться на них із заздрощами. На вершинах, куди люди майже не дістаються… Бо той, хто йде туди, повинен знати: за Квітку Душі платять дорого.

Еллар мимоволі притиснувся ближче до сестри.

— А навіщо ця квітка людям? — запитав хлопчик тремтячим голосом, хоча й намагався виглядати сміливим.

— Вона дарує життя, — прошепотів дід, ніби боявся, що сама зима може підслухати слова таємничої оповідки. — Хворий одужує. Заслаблий стає дужим. Той, хто стоїть на краю смерті… повертається. Але…

Старий зробив паузу, а вогонь наче завмер в очікуванні продовження разом із дітьми.

— Але за кожне врятоване життя, — старечі очі потемніли, — природа забирає інше...

Аннет тихенько зойкнула й стисла Елларову руку.

— Хіба так справедливо? — обурився хлопчик.

— У світі гір немає справедливості, — відповів дід. — Є тільки рівновага.

За вікном зірвався новий порив вітру і шибки застогнали, як холодні струни. Аннет схилила голову на плече брата, а він поклав долоньку на її пальці, немов обіцяючи захистити від усіх можливих бід.

Полум’я спалахнуло яскравіше і в його світлі Еллару здалося, що в очах дідуся на мить промайнуло щось невимовно сумне. Наче він знав про Квітку Душі значно більше, ніж хотів розповісти…

Аннет здавалася задумливою, але її пальці все ще міцно трималися за руку брата і він не поспішав звільнятися.

— Дідусю, — озвалася дівчинка тихенько, коли старий уже збирався гасити світильники, — а ти бачив ту квітку?

Дід завмер на пів кроці. Тиша була довгою, надто довгою для простої відповіді.

— Може, бачив… — ледь чутно озвався він нарешті. — А може… втратив того, хто бачив її замість мене…

Еллар відчув, як по спині пробіг холодок від дідових слів.

Тяжко спершись на тростину старий вийшов із кімнати, лишаючи дітей сам-на-сам із тремтінням полум’я і власними думками.

Аннет підвела голову й подивилась у вікно, де темрява гойдала сніг, мов перини в химерній люльці.

— Ти б пішов за такою квіткою? — прошепотіла дивлячись на брата.

Еллар відповів не одразу. Хлопчина подивився на бліде обличчя сестрички і в його грудях щось тужливо защеміло.

— Якби це було потрібно, — серйозно промовив він. — Я пішов би навіть вище неба!

Аннет посміхнулася ледь-ледь, але в її очах промайнуло щось, схоже на забобонний страх.

— Не кажи так, Елларе, — дівчинка схилилась до брата. — Бо якщо колись доведеться… я не хочу, щоб ти зник.

Еллар обійняв сестру за плечі, як звик робити з самого малечку, коли мала лякалась.

Гілка в полум’ї гулко тріснула, наче скеля розкололась навпіл. Від того звуку Аннет здригнулася і Еллар ще сильніше притиснув сестру до себе.

За порогом зали легенько заскрипіла підлога. Старий дід стояв у напівтемряві, спираючись на тростину, і слухав тихі розмови дітей. Втомлене серце скам’яніло від болю спогадів і відчуття, що історія, якої він так довго намагався уникати… вже почалася знову.