***

Шестирічна Христинка жила разом з мамою у звичайній квартирі. Тата вона не пам`ятала, а мама ніколи про нього не розповідала. Зі школи дівчинку забирала сусідка тьотя Галя. Вона ж за нею і приглядала, коли мама затримувалась на роботі. У старенької не було власних онуків, а бабуся та дідусь Христинки мешкали в іншому місті. Загалом, дівчинка жила звичайним життям. Як усі дівчатка, любила гратися лялками, читати казки і мріяла про принца. Та не для себе. Для мами. Бо мама весь час ходила сумна і втомлена.

Одного дня, повертаючись зі школи, Христинка побачила білого лева, який блукав між дерев у парку.

- Тьотю Галю, дивіться! - вона вказала пальчиком на те місце, де бачила звіра.

Але там вже нікого не було.

- Тут нікого немає, Христинко. Кого ти там бачила? - поцікавилась жінка.

- Лева! - захоплено вигукнула дівчинка. - Білого!

- Але ж у нас не водяться леви, - здивувалась тьотя Галя. - Може, із зоопарку втік... Ходімо, швидше, додому.

***

Наступного ранку дівчинка вже забула про зустріч з екзотичним звіром, але той знов нагадав про себе. Цього разу вона побачила його, коли в їхнього класу був урок фізкультури на шкільному подвір`ї. Він стояв коло огорожі й дивився на Христинку крізь ґратки яскраво-блакитними очима. Це тривало недовго. Коли дівчинку відволікли, він таємничим чином зник. Наче розчинився в повітрі. І ні хто, крім неї, його не бачив. А сусідка, забираючи Христинку зі школи, сказала, що в дівчинки бурхлива уява. Та вона була впевнена, що лев справжній. Не міг же він розгулювати багатомільйонним містом і лишитися непоміченим? Тим паче, якщо дійсно втік із зоопарку.

Пообідавши, Христинка вирішила перевірити свою здогадку. Нажаль, в новинах, за останні три дні, не знайшлося жодної згадки про втечу лева із місцевого зоопарку.

***

Минуло кілька днів. Більше Христинка його не бачила. Вона, навіть, трохи сумувала за ним. А раптом, це дійсно була гра її уяви? 

Це сталося зранку, коли дівчинка разом з мамою їхала трамваєм до школи. Всередині вагона створилась велика тиснява. Як завжди. Та їй пощастило зайняти місце біля вікна. Спостерігаючи у вікно за перехожими на вулиці, Христинка помітила його. Білий лев вийшов з-за зупинки, до якої під`їзджав трамвай. Хоч навколо кишіло людьми, ніхто не помічав великого звіра. Жителі міста заклопотано поспішали у своїх справах. Вона прилипла до скла, намагаючись якмога краще роздивитися лева. У нього була красива пишна грива. Він зупинився, ніби вагаючись, куди йому йти. Трамвай теж зупинився, впускаючи в себе нову партію пасажирів. Напакувалися, як огірки в банці. Несподівано, звір зустрівся поглядом з Христинкою. Тривало це кілька секунд. А потім, вагони рушили з місця, залишаючи лева позаду себе. Вона відхилилася на спинку сидіння, притримуючи руками рюкзак. Їй здалося, ніби він дивився, як людина. Цікаво, де той звір живе? І кого шукає?

***

Почалися літні канікули. Мати відвезла Христинку до бабусі з дідусем у сусіднє місто на два тижні. Дівчинці подобалось проводити у них літо, але, цього разу, їй не хотілося їхати. Вона боялась, що за цей час білий лев кудись зникне. Назавжди. Усі два тижні Христинка сумувала за ним, мов за справжнім другом.

Нарешті, мама забрала її додому, повідомивши радісну новину: їй дали відпустку, і тепер вони проводитимуть разом більше часу.  Дівчинка зраділа, та їй нетерпілося знову побачити лева. Як він там?

Христинка гралася на дитячому майданчику в парку, разом із Орисею - донькою тьоті Наташі - маминої подруги. Коли помітила його. Звір обережно визирав із-за великого товстого стовбура дуба. Спостерігав за ними. Залишивши Орисю саму на гойдалці,  дівчинка підійшла до нього. Вона знала, що леви - великі й небезпечні хижаки, але цього не боялася. Бо він був добрий і розумний. Білий лев теж не боявся. Звір стояв спокійно і навіть дозволив погладити свою гарну гриву.

- Привіт. Я - Христинка, - привіталася дівчинка. - А в тебе є ім`я?

Та її білосніжний друг не вмів розмовляти. Він лише дружньо потерся головою об руку Христинки.

- Христинко! - покликала мама, яка сиділа на лавці, разом з тьотею Наташою. - Не відходь далеко!

Парк був велий, як ліс і в ньому можна було легко заблукати. Коли вона знову поглянула на те місце, де стояв лев, він вже зник.

***

Сталося це в ніч перед Івана Купала. Христинці наснився незвичний сон. Вона сказала б навіть казковий. Він прийшов до неї і повів за собою лісом, наче хотів щось показати. Навколо була ніч. Та дівчинка не боялася, бо знала, що лев її захистить. Вони пробиралися хащами все далі й далі. Аж поки вона не побачила вдалині червоне сяйво. Воно виблискувало з-поміж великого листя папороті. Підійшовши ближче, Христинка обережно відсунула лопате листя і побачила маленьку червону квітку з продовгуватими пелюстками, закрученими назовні. Сяйво випромінювала саме вона...

- Христинко! Вставай! - розбудив її голос мами з кухні. - Сніданок вже готовий!

Жуючи яєчню з сосисками, дівчинка намагалась збагнути, що означав той сон. Вона була впевнена, що бачила ту саму магічну квітку, яку шукають на Івана Купала. Та навіщо звір шукає її? З кожною зустріччю питань ставало все більше.

***

Ввечорі Христинка гралася з хлопцями у дворі будинку. Хтось приніс м`яча. Сонце потроху починало заходити. Нарешті, повіяло прохолодою. Жителі багатоповерхівки теж висипали на вулицю. М`яч відскочив від Христинки й покотився до клумби з кущами коло багатоквартирного будинку. Дівчинка пішла його шукати. Обережно пробираючись між квітами, вона помітила білу гриву, яка виглядала з-за куща бузку. Зрозумівши, хто саме прийшов, лев визирнув зі своєї схованки. І пішов з двору, запрошуючи її з собою. Як у тому сні. Христинка пішла за ним не вагаючись.

Вони йшли знайомою дорогою і дуже скоро дівчинка зрозуміла, куди звір її веде. Ніхто не зупиняв їх і, навіть, не дивився на них. Люди спокійно проходили повз, наче ні дівчинки, ні лева не існувало.  Вони знаходились немов у паралельному вимірі. Усе бачили й чули, але їх ніхто не бачив і не чув.