Розділ 18

Квітослава

Я вирішила придивитися до бабусі уважніше. Після тієї дивної розмови з дідом Даромира мене не полишало відчуття, що між ними було щось, про що вони обоє воліли мовчати. Бабусине заперечення щодо знайомства з ним прозвучало надто швидко, а потім вона так само поспішно змінила тему. Я добре знала її характер: якщо бабуся чогось не хотіла розповідати, витягнути з неї правду було практично неможливо. Але це не означало, що я не могла сама помічати деталі.

І чим довше я спостерігала, тим більше помічала. Невеликі речі, на які зазвичай я б навіть не звернула увагу, а тепер чомусь відмічала їх. Бабуся часто кудись виходила, іноді поверталася додому з великими пакетами, хоча раніше я не помічала, щоб вона стільки купувала. Я не збиралася перетворюватися на домашнього детектива, але після всього, що сталося останнім часом, залишити ці дивності без уваги теж не могла.

Якось я зайшла на кухню й, відкривши холодильник, завмерла від подиву. Продуктів там було стільки, ніби бабуся вирішила нагодувати цілий натовп. Кілька упаковок м’яса, свіжа зелень, овочі, молочні продукти, сир, яйця, а на нижній полиці ще стояли контейнери з уже приготовленою їжею. Я навіть на мить подумала, що могла забути про якесь свято.

— А для кого стільки їжі? Ба, ти вечірку влаштувати збираєшся? — запитала я, дивлячись на бабусю.

Вона саме складала щось у шафку, але на мить застигла, а тоді надто недбало махнула рукою, ніби моє запитання було абсолютно звичайним.

— Та ні. Просто допомагаю одній подрузі. Вона зараз у скрутному становищі. Пізніше віднесу їй трохи смачненького.

Я зачинила холодильник і подивилася на неї з легким скепсисом. Чомусь пояснення не здалося мені переконливим. Бабуся завжди була готова допомогти, якщо комусь справді було важко, але зазвичай я про такі речі знала. А тут вона навіть не назвала, кому саме збиралася все це віднести.

— А в нас що багато грошей з’явилося? — поцікавилася я, схрестивши руки на грудях.

Бабуся важко зітхнула й повернулася до мене, дивлячись так, ніби я поставила їй дуже незручне запитання.

— Люба моя, ну не можу я не підтримати важливу мені людину.

Я кілька секунд мовчки дивилася на неї, намагаючись зрозуміти, що саме вона приховує за цими словами. Потім лише похитала головою й нічого не сказала. Якщо бабуся справді допомагала якійсь подрузі, то нехай це робить. Я не повинна лізти їй в душі, якщо вона не хоче розповідати деталі.

Одного вечора я помітила, що бабуся сидить на кухні з телефоном у руці й якось дивно усміхається, читаючи повідомлення на екрані. Усмішка була зовсім не така, якою вона зазвичай реагувала на черговий коментар під своїми кулінарними відео. У ній було щось тепле і трошки сумне, і це одразу привернуло мою увагу. Я сперлася ліктями на стіл і з удаваною байдужістю запитала:

— Щось цікаве під твоїми відео пишуть?

Бабуся підняла на мене очі, швидко заблокувала телефон, але приховати усмішку вже не встигла.

— Ти ж знаєш, в мене активні підписники. Вони не тільки коментарі під відео залишають, але й особисто мені пишуть.

— А що там цікавенького? Покажеш?

Я простягнула руку до телефону, але бабуся відразу прибрала його подалі.

— Та навіщо воно тобі? Це ж про рецепти.

Я хитро примружила очі, уважно вдивляючись у її обличчя.

— Ба, ти що коханця завела?

Бабуся витріщилася на мене так, ніби я щойно запропонувала їй вийти заміж за сусідського двірника.

— Ти що таке вигадала, дитино?! І не соромно ж!

Я розсміялася, вже не стримуючись.

— Це хоч не дід Дара?

— Та таке кажеш! Нащо він мені здався? Не вигадуй дурниць. Йди вже своєю магією займатися, а мені готувати треба.

Бабуся підвелася й почала демонстративно перекладати щось із холодильника на стіл, ніби розмова була остаточно закінчена. Але я їй не повірила. Надто вже швидко вона сховала телефон, надто нервово відмахнулася від моїх запитань і надто підозріло виглядала ця її усмішка. А ще вона відправила мене займатися магією — зовсім не схоже на бабусю. Втім, я нічого їй не сказала, лише знизала плечима й пішла до своєї кімнати. Деякий час читала книгу з магії, яку мені дав Даромир, намагаючись викинути з голови дивну поведінку бабусі, але цікавість нікуди не зникла. А за кілька годин почула, як у коридорі відчинилися двері і бабуся вийшла з квартири.

Я відклала книгу. Кілька секунд вагалася, а потім підвелася й пішла слідом. Не дуже мені хотілося стежити за бабусею, але після всього, що сталося останніми днями, я вже не могла просто переконати себе, що це мене не стосується. Особливо якщо вона справді кудись ішла сама. Я трималася на відстані, щоб вона мене не помітила, і невдовзі зрозуміла, що бабуся прямує до магічних кварталів. Від цього в мене неприємно стиснулося всередині. Я дістала телефон і набрала Даромира.

— Даре, бабуся приготувала обід і пішла з сумками, повними їжі в бік магічних кварталів. Вона точно не подрузі ту їжу несе! В неї немає подруг серед відьом!

— Сама не лізь, — спокійно відповів Даромир. — Невідомо куди вона зібралася. Почекай на мене.

— Але ж вона встигне далеко піти! — заперечила я.

— Ми потім її знайдемо. Чекай! Я скоро буду.

Я стиснула телефон у руці й подивилася вперед. Бабуся вже звернула за ріг. Чекати я не могла. Можливо, Даромир мав рацію, і нічого небезпечного не відбувалося, але після нападу тих відьмаків сама думка про те, що бабуся ходить магічними кварталами без жодного захисту, змушувала мене нервувати. А якщо вона зустріне когось із темних відьмаків? А якщо за нею теж стежать? Я не могла просто стояти й чекати, поки приїде Даромир. Я знову рушила за нею.

Бабуся пройшла кілька провулків, поступово залишаючи магічні квартали позаду, і вийшла на їхню околицю. Я не розуміла, куди вона прямує, але незабаром побачила дерева попереду. Бабуся попрямувала до лісу, зайшла за дерева й лише там зупинилася. Я сховалася за широким стовбуром дуба, намагаючись не видати себе, і завмерла, спостерігаючи за нею.