Розділ 5.1

Даромир

Я хотів її прибити. Чесно. Не знаю навіть, що мене стримало — совість чи банальна втома. І як можна бути такою безмозкою? Сказав же — зі мною небезпечно, залиш мене в спокої, а вона!.. Ніколи не бачив таких нерозважливих людей.

Хоча… Вона мене певною мірою врятувала. Відволікла того покидька, щоб виграти для мене час. Не така вже й вона дурна. Інша б на її місці верещала як різана й тікала, тільки її й бачили, а ця… Квітослава залишилась, щоб допомогти мені.

Я злився на те, що не зміг знешкодити покидька, злився за те, що хвилювався через неї, але в глибині душі був вдячний. Не певен, що їй потрібно знати про цю подяку, бо ще носа задере, але подумки я визнавав: Квітослава мені допомогла.

Тому я й притягнув її до себе додому. Не залишати ж посеред ночі на околиці, де одні відьмаки гуляють? А ще мені потрібна була інша допомога. Але спершу треба її добряче насварити.

— Ти що витворяєш, Квітко? — я простягнув їй пляшку з водою, щоб трохи прийшла до тями. — Ти взагалі не розумієш в що ти влізла? Я ж сказав тобі — за мною йти небезпечно. То чому ти продовжила мене переслідувати? Жити набридло?

Квітослава навмисно повільно відкрутила кришечку й зробила кілька ковтків з пляшки, і тільки тоді підвела на мене погляд і… хитро всміхнулася. Я щось смішне сказав чи у звичайних людей така дурна реакція на стрес?

— Я думала, що то відмовки, щоб я відчепилася, — вона знизала плечима, зробила ще ковток і повернула мені пляшку.

Я мовчки зробив великий ковток, тільки щоб не вилаятись зараз вголос. Бо на язиці вертілася надто брудна лайка, а мені не хотілося ображати цю дівчину тільки через те, що я перелякався за неї. Я завжди дуже гостро відчував потребу захищати від магічного впливу звичайних людей, тому і став магічним шукачем — тим, хто відшукував порушників і відправляв їх у в’язницю. Магічну, звісно.

— Навіть, якщо так… — я зробив паузу, бо всередині все ще трохи трясло від гніву. — То ти мала б зрозуміти, що я не хочу з тобою спілкуватися і відчепитися.

— Тобі так складно розповісти про магію? Чи всі відьмаки так злі?

— Не всі, лише я. Тобі трапився не найкращий відьмак.

Їй дійсно не пощастило — я був проклятий. Якби ми зустрілися раніше, до мого прокляття, я б був добрішим і все розповів. А зараз, коли клята мітка на плечі контролювала моє життя, я не міг собі дозволити спілкуватися з тими, хто не мав магії, щоб мені протистояти. Я міг напасти. Випадково. Не з власного бажання. А тому, що прокляття мною керувало. І це робило мене злим і дратівливим.

Квітка склала руки на грудях і насупилася, немов ображена дитина. Я повільно видихнув і зняв куртку, скривившись від болю — спина пекла від удару магією. Вона це помітила. *

— Той відьмак тебе поранив? — тихо спитала вона — в її голосі я відчув несподівану турботу й хвилювання. Їй що небайдуже? Після того, як я проганяв геть? Дивна дівчина. Дуже дивна.

— Так, — вже спокійніше відповів я.

— Я можу тобі допомогти?

— Можеш, — я кивнув їй у бік кухні. — Намастиш мені маззю спину? Я не дотягнуся нормально.

Квітка кивнула й  пішла за мною. Я дістав з полички банку з цілющою маззю — відьомською, яка загоювала рани дуже швидко — і простягнув їй. Скинув футболку, помітивши, як її погляд зацікавлено ковзнув по моєму тілу — ну, там є на що подивитись, тут я з нею згоден — і повернувся до неї спиною.

— Ого! — злякано вигукнула вона, побачивши рану у всій красі.

Я не знав, наскільки все там жахливо, але пам’ятав, що опіки від енергетичних куль залишають дуже серйозні сліди. Втім, навіть з ними мазь могла з легкістю впоратися.

— Та маж вже! — буркнув я, не повертаючись. — Щедро. Тільки руки спочатку помий.

Квітка швидко підбігла до умивальника, вимила руки й вже за мить повернулася до моєї спини. Її дотики були ніжними, майже невагомими і я навіть не відчував звичного печіння від мазі. Тільки полегшення — як фізичне, так і емоційне. Близькість Квітки якось дивно на мене діяла — поруч з нею мені було легше, я ставав спокійніший. Навіть попри те, що вона мене дратувала ще кілька хвилин тому! А зараз я стояв посеред кухні і відчував, як моє прокляття під її дотиками повільно засинало, ніби вона приборкувала його своїми ніжними пальчиками. Чорт! Тільки цього мені не вистачало.