Розділ шостий

Ліля

 Після всього, що мені розповів Вадим вчора, дивитися на Гната Стрельбицького було ще огидніше, ніж зазвичай. Не можу сказати, що я раділа своєму пацієнту бодай колись, але зараз дивилась на нього з особливими емоціями, дуже далекими від позитивних.

Щоправда, все це доводилось старанно маскувати. Стрельбицький гарно розбирається в людях, а я не хочу, щоб він в чомусь мене запідозрив.

– Результати ваших аналізів не обнадіюють, – на щастя, поганий настрій можна було легко приховати за турботою про пацієнта.

Гнат робив зі своїм здоров’ям все, аби воно його підводило. Не дотримувався рекомендацій, ігнорував приписи, поводився, наче розбалуваний хлопчисько, що навіть не думає починати стежити за своїм станом. Єдине, прописані ліки приймав вчасно і приходив на процедури.

Звісно, він хотів жити і бути здоровим. Просто самовпевненість давалася взнаки навіть тут, і чоловік не терпів жодних обмежень стосовно власної персони.

– Ліліє, – Стрельбицький провів долонею по своєму сивому волоссю, – можливо, треба збільшити дозування того препарату? Після нього я чудово почуваюсь.

– В тому я не маю сумнівів, але, якщо ми перейдемо з вами межу, розвинеться залежність. Згодом у вас випрацюється резистентність до препарату, і доведеться постійно нарощувати дозу. Я все ще наполягаю на тому, щоб ви бодай два тижні провели в спокої, без зайвої активності, і без ліків. Організму потрібне очищення. Особливо з вашою проблемою.

– Моя проблема не така вже й суттєва.

– У вас проблеми з центральною нервовою системою, Гнате Артемовичу, – нагадала я. – Вас може паралізувати. А ви продовжуєте ризикувати собою.

– Я не роблю нічого надзвичайного. Нічого з того, що не роблять звичайні люди.

– Здорові люди, – нагадала я.

Стрельбицький розплився в хитрій усмішці.

– Можливо, я достатньо здоровий, аби впоратись з усім самотужки, і на прийом до вас, моя люба, ходжу лише заради того, щоб вкотре покликати на побачення?

Замість відповіді я перевела погляд на монітор, де відображались свіжі результати обстежень. Хвороба прогресувала. Десять років тому не було таких медикаментів, як зараз, і повністю загальмувати розвиток новоутворення ми не змогли, а зараз…

– Гнате Артемовичу, я вже казала, що не можу зустрічатися зі своїм  пацієнтом.

– Я міг би звернутись до іншого лікаря.

– А це може вартувати вам дуже дорого.

Гнат осміхнувся.

– Ви ніколи не довірите мене вашому колишньому чоловіку, Ліліє, правда ж?

– Я ніколи не бажатиму вам отримати серйозніші проблеми до тих, що у вас уже є, – кинула я, не надто приховуючи своє ставлення до Олега.

Колись мене не викинули з роботи лише тому, що Стрельбицький захотів, аби його здоров’ям займалась саме я. Звісно, це був спосіб підібратися ближче – але зрештою він втямив, що я справді хороший лікар. А Олег – не дуже. Переконана, що Гнат і сам не став би до нього звертатися. Крім того, він консультувався і з іноземними спеціалістами – напевне, вони говорили все те ж саме, що й я, оскільки Стрельбицький щоразу повертався та погоджувався на чергову порцію лікування.

Йому було всього шістдесят – не молодий, але і не настільки старий, щоб вже думати про смерть. Однак спина Гната вважала, здається, зовсім інакше. Вчора він дзвонив мені, скаржачись на біль, і я знала, що причини може бути дві. Або чоловік знову дозволив собі зайву активність, або перенервував.

Можливо, через молодого майора поліції, який мов крізь землю провалився – і винятково магічним чином опинився в мене вдома.

– Я не можу зараз дати собі два тижні перепочинку, – прямо сказав Гнат. – Але, можливо, в кінці місяця знайду віконце.

– В такому випадку, я припишу вам інший препарат. Приймати суворо за інструкцією. І постарайтесь бодай фізично себе не навантажувати, – зітхнула я. – Гнате Артемовичу, ви повинні розуміти, що все дуже серйозно.

– Наскільки?

– Вам потрібна операція, і ви це знаєте.

– Про можливі наслідки я теж знаю. Тому поки що залишусь в повній комплектації. Зі своїм хребцем і своєю пухлиною. Але я дослухався вашої поради і замовлю про всяк випадок виготовлення імпланту у Лозового, – кивнув Стрельбицький. – Ви зробите для мене розрахунки?

– Звісно… Ви не бажаєте встановити власний імплант?

Зазвичай Гнат був незворушним, однак я вже достатньо добре вивчила його, щоб знати, що означає ця крива усмішка і погляд, що метнувся вбік.

Він знає, що я зараз запропонувала йому смертоносний варіант. Вадим явно не брехав про те, що Стрельбицький задумав якісь маніпуляції зі своїми імплантами і штучно здешевлює їх. Звісно, собі він таке не поставить.

– Ми з вами обидва, Лілю, знаємо, що жодний мій розробник ніколи не зрівняється з Матвієм за рівнем інтелекту і таланту, – похитав головою Гнат. – Тому ні, не бажаю. Тож оформіть замовлення за моїми параметрами, Лозовий для вас явно робитиме це швидше, ніж для мене.

– Звісно, я оформлю. Хоча, впевнена, компанія Лозового не робить винятків у черзі для жодних пацієнтів.