Розділ 2

Всередині було гамірно, тісно і весело. Принаймні, тим, хто святкував. В Аліски ж настрій падав все нижче і нижче: складалось враження, що всі прийшли сюди парами, і лиш їхня трійця була, як не приший кобилі хвіст… В усякому разі, вона почувалась саме так. Страшенно хотілось знайти зараз Драгоцького і стукнути його чим-небудь! Так, щоб аж зашипів від болю! Тому що їй зараз було боляче. Боляче й образливо. І тоскно.

– Нам в кабінет! – смикнувши за лікоть, прокричала на вухо Мілка.

Аліса полегшено видихнула: хоч щось приємне серед цього суцільного свята не на її вулиці!

– Як тільки вигризла! – пробуркотіла собі попід носа, але подружка примудрилась почути, або ж зчитала по губах.

– Треба мати правильні зуби! – хихотнула вона й потягнула обох дівчат на другий поверх закладу.

В кабінеті було і затишно, і ні: все начебто було на своїх місцях, але забагато червоного кольору, котрий почав дратувати Алісу майже від першого кроку до диванчика, теж обтягнутого темно-бордовою оббивкою. І настрій зіпсувався остаточно – тепер страшенно хотілось забратись звідси та заритись у своїй студії з фарбами й пензликами, що єдині її не зраджували.

Але дівчата, помітивши кислий вираз мармизки подружки, ледь не силою всадили її на диванчик:

– Ти знущаєшся?! Такі гроші вгатили!

– Я поверну, – сердито буркнула Аліса, не надто сподіваючись на швидке звільнення з цієї галасливої пастки.

– Я тебе вб’ю! – тицьнула під носа кулаком Ірина. – Тільки спробуй! Хоч на годинку розслабся!

Поки вони сперечались, офіціанти розставили на столику перед ними купу закусок, салатиків, напоїв, і зникли, перекинувшись кількома словами з Мілкою.

– Що ще? – похмуро блимнула на неї Аліса.

– Подарунок, звісно, – розпливлась та хитрою посмішкою. – Дарма ми це все затівали?!

– Тільки не кажи… – почала зводитись з дивану Аліса, маючи вже чіткий намір забратись з цього дурдому, але її силою пришпилили до сидіння.

– Так! – тицьнула в неї пальцем Ірина. – Май хоч краплю совісті! Витерпи бодай годину! Людина чесно відпрацює свої гроші, і можеш йти! Ти ж не хочеш, щоб через тебе з хлопця преміальні зняли?

– Ви серйозно замовили для мене приватний танець?! – вона аж похлинулась обуренням. – Я не хочу!

Вп’явшись в її передпліччя, дівчата впали на диван, затиснувши її між собою, і Мілка просто зашипіла у вухо:

– Хоч раз зроби якусь нормальну дурню, а не своє коронне – з пістолетом! Одну годинку побудь звичайною дурненькою дівчинкою! Без своїх думок про недосконалість світу й козлиність мужиків! Інколи допомагає! Все! – гаркнула вона наостанок, підводячись з дивану: – Увімкни ідіотку й тобі полегшає!

– А я не хочу! – пирхнула їй в спину Аліска, сердито складаючи руки на грудях.

– Ти повторюєшся, подружко! – сміхотнула, підводячись й Ірина. – А от побути ідіоткою – оригінально і не заїжджено для тебе. Тільки не ідіоткою з пістолетом! – вона спритно вихопила з її рук сумочку, де дійсно лежав маленький браунінг, подарований все тим же гадом Драгоцьким, щоб його можна було спокійно носити навіть в клатчі.

Аліса ледь столика не перевернула, кинувшись слідом, але дівчата так спритно вискочили за двері, що все, що вона встигла – це врізатись в потужні груди якогось типа, котрий увійшов замість них.

– Так не терпиться побачити мене у всій красі? – хтиво прошепотів він їй на вухо, але крізь шкіряну маску на обличчі, голос лунав приглушено й абсолютно не сексуально.

Вона навіть дивитись на нього не хотіла: що там можна було побачити нового? Накачаний амбал, затягнутий в шкіряну куртку а-ля американський коп? В шкіряному поліцейському картузі. В шкіряних шортах і шкіряних бєрцах. Абсолютно неоригінальна класика клубного жанру.

Доволі грубо відштовхнувши його від себе, Аліса розвернулась й покрокувала до столика:

– Що мені не терпиться, – скривилась, вона вмостившись на диванчику, – так це побачити, як ти звідси виходиш. Але, хай буде так: робота є робота. Можеш навіть не танцювати, – вона кивнула на страви: – Я це все не подолаю, тому, приєднуйся.

– А танок? – ображено буркнуло з-під маски. – Я думав, дівчаткам такі речі подобаються.

– Ти чимось не тим думав, – погляд Аліси випадково ковзнув трохи нижче пояса стриптизера й вона одразу ж вчепилась в ніж і виделку, процідивши йому крізь зуби: – Наблизишся ближче, ніж на відстань витягнутої руки, і це все опиниться в тому, чим тобі зараз думається.

Той одразу ж здійняв руки, відступивши на пів кроку:

– Все! Все! Я зрозумів! А поїсти?

– З того боку столика! – сердито кивнула вона, тепер вже не спускаючи з нього очей – щось було в ньому, що, як на зло, чіпляло її, але ніяк не могла зрозуміти, що саме. – Картуз зніми! – проговорила крізь зуби. – І маску! Зараз же!

Одразу за її криком в неї полетів картуз – накази ж треба виконувати! – і надівся прямо на виделку. Не встигла Аліса його скинути, як цей клятий танцюрист перехопив її кисть з ножем, висмикнув потенційну зброю й завалив дівчину на диван, пробубнівши крізь маску:

– Все, що леді забажає!

Насилу вивільнивши одну руку, Аліса сама здерла шкіряне прикриття з його обличчя й розлючено зашипіла:

– Драгоцький! Я тебе дійсно колись вб’ю! І, скоріш за все, зроблю це сьогодні!

– А як же право останнього слова приреченого? – реготнув той, тягнучись до її губ.

– Тебе позбавлено такого права! – пручалась під ним дівчина, намагаючись вивільнитись повністю. – Ні першого, ні останнього, ні середнього! Ніякого!

– Ех! – сутужно зітхнувши, чоловік таки звільнив її від своєї нелегкої тушки й підвівся: – Ну, хоча б подарунок забери – він точно ні в чому не винен, окрім того, що народився не в Україні.

Аліска сіла і, все ще сердито пирхаючи, втупилась в нього:

– Сподіваюсь, ти мені не акулу піднести вирішив?

– Непогана була б ідея! – розреготався Драгоцький. – Але, боюсь, що з твоїми здібностями – ти її на мене ж й нацькуєш! – він наблизився до важкої штори й дістав з-за неї великий прозорий футляр, в якому красувалась… орхідея «Золото Кінабалу».