Розділ 1

Аліска починала розуміти тих людей, хто всією душею ненавидів свята! Схоже, вона їх теж скоро зненавидить. На Різдво – переляк мало не зі стріляниною. Хоча, один раз все ж стрельнула… над головою «грабіжника», але по голові він таки отримав улюбленим бабусиним драконом. На Новий рік той самий «грабіжник», що нахабно вкрав її серце, просто зник! Компенсацію за те зникнення вона, звісно, отримала, але не думала, що такі зникнення стануть бісовою традицією!

Восьме березня. Жіноче свято. Ні, вона розуміла, що ігнорити цілий рік, а потім влаштовувати феєрверк, щоб знов забути про тебе на весь той самий рік – свинство! І цим свинством Драгоцький точно не страждав, але ж це не привід, щоб поводитись з точністю до навпаки: я тебе носитиму на руцях триста шістдесят чотири доби, а саме в цей день покину на самоті! Якраз тоді, коли всі чоловіки… ну, майже всі… носяться зі своїми жінками і квітами для них – вона лежить в ліжку одна!

Все, що їй подарували – шалену ніч, шалене пробудження, палкий цілунок зі словами «Не нудьгуй!» і… на цьому ліміт приємностей вичерпався. Навіть банальної кави в ліжко не було! І квіти їй не потрібні! Зрізані. Бо любить лиш живі – в горщику. Та їй би взагалі прогулянки вистачило! До річки. Куди завгодно! Аби тільки з ним! Свято – на те й свято, щоб хоч на нього побути разом весь день, не згадуючи кляті справи, за якими вони світу божого інколи не бачать. Особливо з тією виставкою, участь в котрій Арсен для неї організував: тільки й носилась між Києвом й Римом. Тому й сподівалась, що сьогодні Драгоцький буде тільки з нею! А він вилетів з першим же телефонним дзвінком. І відчуття того, що справи набагато важливіші за неї, гризло її досить жорстко.  

Зчепивши зуби, щоб не заплакати, Аліска спустилась вниз й почалапала робити собі каву сама. Перші пару годин самотності в неї ще була хитка надія, що ось-ось прочиняться двері та Арсен влетить з оберемком вітань і коробочкою несподіванок. Але час йшов і… нічого не відбувалось.

Коли заграла мелодія на телефоні, їй захотілось розридатись, тому що це була не мелодія, що стояла на номері Драгоцького: телефонувала подруга.

– Ліско-Аліско! Зі святом тебе, люба! – радісно проспівала вона їй на вухо. – Хвастай!

– Хвастаю… – ковтаючи сльози, прохрипіла Аліса. – П’ю каву й вигадую найвишуканішу помсту для одного козла.

– Що? Знов?! – аж крякнула подруга.

– Ірусь… – хлюпнула носом Аліса. – Ну, от скажи: я що – проклята якась? Я ж все розумію! Але він навіть не привітав! Цмокнув і втік! Та я б пораділа банальному тістечку, яке б він купив спеціально для сьогодні! Я ж нічого не прошу – тільки трохи більше уваги, хоча б на свято! Все!

– Може, щось серйозне? – спробувала пошукати йому виправдання подружка.

– А сказати?! – рявкнула у відповідь Аліса. – Словами! Я ж нормальна людина – все розумію!

– Ага! – реготнула та. – Нормальна, яка провернула цілу операцію, щоб розстріляти його мотоцикл!

– Заслужив! – буркнула, згадуючи, як вони потім разом відтирали надпис «Драгоцький – козел!» в її студії. Поки віддерли, вивалялись у фарбі, розчиннику і ще хтозна в чому – було весело і пристрасно. Тоді. – І саме через те, що не вміє пояснювати словами!

– Так! Подружко! – в слухавці аж рикнуло. – Витерла носа і чекай на нас! Зараз Мілку підніму, бо вона, схоже, й досі дрихне, раз нікого не привітала, і їдемо до тебе!

Щось запротестувати Аліса не встигла – подружка відбилась і на всі спроби набрати її чулось тільки: «Абонент в даний момент розмовляє». Розізлившись, вона спробувала додзвонитись до Арсена, але той взагалі був поза зоною. Злякано зателефонувала його помічнику, але отримала відповідь, що в Арсена Дмитровича важливі переговори. Ледь мобілку не розгатила від злості! Ах, переговори в нього! Гад!

Страшенно хотілось написати через всю кухню оте саме про козла, але вирішила, що це вже не оригінально. Розстріляти його дорогущого «італійця» – теж було, та й період руйнації вона благополучно проминула. Треба було щось новеньке. А новеньке запропонували подруги.

Ввалившись до її квартири-студії, дівчата просто з порогу вигукнули:

– Ану! Швидко одяглась, причепурилась і ми їдемо в шикарний клуб!

– Який клуб? – витріщилась на них вона, не маючи жодного бажання не те, що чепуритись, а й ворушитись.

– «Charmphore»! – весело сяйнули обидві радісними усмішками. – І навіть не думай відмовитись – вже все оплачено! Ми ледь кабінет вигризли!

– Який кабінет? – розгублено кліпала Аліса, підозрюючи чергову підставу.

– Приватний, звісно! – з дивовижною гордістю мотнула головою Мілка, сколихнувши своїми чорнявими кучерями, що аж сліпили блиском, коли на них падало хоч якесь світло – чим вона невимовно гордилась. – Може, й собі кого впіймаю, а то щось нудно стало. А ви – зрадниці! – показала обом язика. – Одна – вже дітьми увішалась, інша – за своїми картинами світу божого не бачить! Не дивно, що твій Драгоцький – такий самий. Ви ж схожі, як дві краплі! І я – гарнюня квіточка!

– Гаразд, квіточко, – спромоглась вичавити з себе якусь тінь усмішки Аліса. – Тільки заради тебе!

Мілка дійсно була дамою ефектною і цікавою в усіх сенсах. Але з її історико-філософською освітою знайти відповідного чоловіка було не просто: спробуй поговорити з тією, хто легко цитує Канта й Гегеля! І пам’ятає, в якому році відбулась перша у світі революція і чого добився її натхненник Лікург. Більшість чоловіків здувались ще на Канті. Але вона не здавалась, свято вірячи, що раз така розумниця й красуня вештається клубами, то обов’язково має знайтись і такий же розумник-красунчик – любитель клубного життя та філософії! Вона навіть згодна була простити йому Лікурга, якщо він не спіткнеться бодай на Канті.  

Особливо чепуритись Аліска не збиралась, пирхаючи злістю на весь чоловічий світ. Виключенням був лиш чоловік Ірини – свята людина! Залишився з дітьми, відпустивши дружину розважитись з подружками! А не гайнув у справах, яких в нього також вистачало. Тому, хай милуються її природною красою!