За допомогою ключа вони відкрили стару шафу у підвалі. Усередині була скринька з листами.
— Це почерк твого батька, — здивувалася Олена.
Аврора тремтячими руками дістала пожовклі аркуші.
— Він писав про жінку на ім’я Аврора, але не мене. Іншу.
Дмитро схилився над листом:
— Можливо, мова про твою матір.
— А може, про когось, кого він кохав до шлюбу, — припустила Олеся.
У повітрі зависло мовчання, і лише чорна троянда у вазі виглядала, наче символ невідворотності.