Аврора Пилипова стояла біля вікна свого будинку, розглядаючи нічний сад. Тиша була тривожною. Раптом вона помітила силует, що миготів серед дерев. Серце здригнулося.
— Хто там? — прошепотіла вона, відчинивши кватирку.
Відповіді не було. Лише запах вологих троянд.
Наступного ранку її сусідка Анастасія Ротманська принесла дивну знахідку — чорну троянду у кришталевій вазі.
— Вона стояла на твоєму ґанку, — мовила Анастасія. — Без записки.
— Дивно… — Аврора нахилилася. — Я не знаю нікого, хто дарує чорні квіти.
До розмови приєднався Данило Івчук, який часто заходив до Аврори як давній друг.
— Це може бути знак, — він оглянув троянду. — Або попередження.
Аврора відчула, що ця квітка не проста прикраса, а ключ до чогось більшого.