part 21

«Зірка модних показів» — так писало на афішах великої білої будівлі. Мої очі розбігалися з боку на бік, я була у великому передчутті й ніяк не могла дочекатися Кіру, щоб вона мене привела всередину. Моя англійська мене далеко не заведе, з цим рівнем я тільки до входу дійду, якщо нічого не підведе і я щось не те бовкну.

Моє маленьке тіло прикрашало біле плаття, а на голові був кінський хвіст. Навіть серед гардеробу я знайшла лайкові рукавички, які дуже добре доповнювали мій образ.

І ось нарешті вона. Я прийшла набагато раніше, але не могла навіть уявити, що і Кіра вийде раніше, але при цьому я їй дуже вдячна, адже зможу зайти раніше і не мерзнути на подвір'ї в очікуванні. Який у мене був подив, коли моє місце опинилося на першому ряду. Так близько до подіуму. Тепер мені цікаво, чи помітить мене Адріан Колісник?

З одного боку барикад від мене сиділа жінка, а з другого — хлопець. Він точно місцевий. Так ще й гарний, але в мене з цим покінчено! Так що я навіть не стала його розглядати, крім рук, це було вище моїх сил, адже вони такі витончені. Знати я його не знала, але мені здалося, що він художник, і його картини неодмінно повинні висіти в галереї цього прекрасного міста, а можливо, і вже висять. Та й білий костюм на ньому теж непогано сидить. Рада, що він мені й слова не думав говорити, бо, окрім «бе», «е», «а», «ме» не почув би, я б не змогла нормально скласти свою думку до купи в такому місці та й за такої кількості людей. У залі й так було багато народу, а ставало ще більше та ще.

І нарешті світло погасло, як у театрі перед початком старту вистави. І починає панувати класика. Легка музика для вух, усі в передчутті, тиша. Хтось ззаду вирішив пошепотітись про зйомку на телефон, але багато моєї уваги це не забирало. Очі так і не сходили з подіуму, де ось-ось повинен з'явитися й відкрити показ Адріан.

І ось він. Добре тримає свою роботу, очі не дивляться туди, куди не потрібно, він зосереджений на меті. А я, у свою чергу, намагалася не висовувати ніс і не смикатися, а ось поряд зі мною хлопець не упускав можливості зняти на телефон те, що відбувається.

Нові колекції, які були презентовані, — чудові. Усе настільки було добре, що я і сама була готова дістати гроші з гаманця і піти купити ту блакитну сукню, яка була на моделі, нехай я і не фанат цього кольору.

— Я радий, що ти тут, — пролунав голос над моїм вухом. Я відсмикнулася, але голос було складно не впізнати, та й руки, які лягли мені на талію і так вже знайомо стискали. Усе було до мурашок.

Заради цих відчуттів недаремно мотнула до іншої країни.

З усмішкою на губах я повернулася до Адріана. Руки одразу полізли до його шиї та замкнулося в замочок.

— Я теж, — прошепотіла в його губи.

Широка усмішка з'явилася на його губах і нарешті те, чого я так давно хотіла: він притягує мене до себе, накриває губи, і цей струм пробігає по тілу, крізь поцілунок я посміхаюся. Але й думки з'являються, що зараз нас його колеги чи друзі побачать і мені буде незручно, але вже наступну секунду стає фіолетово на це, і притягуюсь ближче до хлопця, накриваючи долонями його плечі. Поцілунок відразу став глибшим.

— Ти так сумував за мною, що навіть не міг почекати, поки ми вийдемо з будівлі? — відсунулася від нього.

— Ні, чому? Я просто хотів усім показати, що ця приємна леді — моя, — заговорив, а очі його відразу блимнули.

— Ось воно як, — коротко кинула. Пальці потяглися до його волосся, яке жило просто своїм життям і розташувалося в різні боки. Але я не стала їх поправляти, а ще сильніше скуйовдила. Хлопець уважно стежив за моїми діями, не рухаючись, а щойно запанував хаос на його голові, його рука одразу потяглася до волосся, намагався хоч якось їх поправити, поки я реготала собі в долоню, але так і нічого не вийшло.

— Хочу тобі показати дещо, — відволікся від своєї зачіски і взяв мене за долоню, ведучи за собою. І варто було нам підійти до виходу, він зупинився. Очі його пройшлися моїм платтям, а точніше низом плаття, бо верх приховувала курточка. Він провів рукою по губі, а потім прикусив один кінчик. Підводячи голову вгору, невдоволено видихнув і знову схопив мене за руку.

Чомусь мені здалося, що він незадоволений моїм виглядом. Може, плаття не сподобалося? Чи ще щось?

— Тобі буде холодно, зараз заїдемо у твій готель. Де ти зупинилася? — засудив, відчиняючи двері машини.

Я навіть заклякла, дивлячись на нього, сісти так і вагалася, але постоявши трохи і дивлячись на нього, все ж залізла зі словами:

— Зараз скину. — Очі пройшлися салоном. Гарний, нічого поганого сказати не можу, бо доглянутий, світлий, чистий.

Чутно звук мотора, і машина рушає з місця. Мої очі знову розглядають вулиці, нехай я це і бачила, поки сюди їхала на таксі, але все одно було так само цікаво. Дерева змінювалися одні за одними, фарби будівель переливались або взагалі змішувалися в одне ціле, і ось нарешті я бачу свій готель здалеку. Але було й те, що мене дратувало цілу дорогу, і це те, як телефон Адріана безперервно давав про себе знати. Усе тілінь та тілінь. Іноді очі поглядали, що це там. Повідомлення. Усі писали, яка ж у нього гарна фотографія нова. Одні компліменти, які я вже прочитала зі свого телефону.

— Якби ти повідомила мені, що будеш у Лондоні, — він подивився на мене, заходячи в номер, — жила б зі мною, — простягнув, муркочучи і захлопуючи двері відразу.

— Та й так піде, — відповіла, вислизнувши з-під його обіймів.

— Не піде. Я заберу ввечері кілька своїх речей і приїду сюди чи ти... — я перебила його, повертаючись до нього.

— Або ніяк. Я вже заплатила за всі дні, — і подалася до шафи з речами.

— Тоді вирішено, — хлопець підійшов до ліжка і ліг, — не лакшері, але теж непогано, — підтис підборіддя і постукав по ліжку. Я засміялася, рука потяглася до спортивних штанів і вже почала відчувати пильний погляд Адріана, який усе спостерігав за мною, не рухаючись. Варто мені було повернутися, щоки почервоніли, і я навіть трохи стиснулася, але продовжила мовчки на нього дивитися, знімаючи плаття, а Адріан зашурхотів на ліжку і сперся на лікті. Його очі так і роздягали мене.