part 18

АВТОР

— Я з ним розійшлась, — голос Кіри помітно зажурився, — вирішила тебе відвідати, — а потім повеселішав.

Адріану це здалося дивним. Він зробив крок назад. Та й взагалі в нього було бажання зачинити перед нею двері й нехай вона йде куди хоче, тільки б його не чіпала. І так багато бід впало, а тут ще Кіра приперлася, знайшла його квартиру, і зараз такий небажаний гість стоїть перед ним.

Він тяжко видихнув і потер очі.

— Ти не відповідав на мої повідомлення, навіть не читав їх. Чому? — стук підборів. Хлопець піднімає очі, а далі його тягнуть за комір футболки, він навіть отямитися не встиг, як губи Кіри опинилися на його.

Адріан робить крок назад і відштовхує Кіру. Як же він був злий і хотів якнайшвидше випровадити Кіру. Але та не почала здаватися, а продовжувала наполягати на своєму.

— Напевно, щось погане трапилося. Аяяй, — почав бурмотіти дідусь і крутити головою. Адріан різко перевів усю увагу на нього, аби не на Кіру. І тут уже самій дівчині стало цікаво, що там.

— А що трапилося? — Адріан переступив поріг квартири й підійшов ближче до сусіда, який, швидше, і сам виглядає схвильованим.

— Та ось, — він поставив пакет на підлогу і вказав рукою на двері, — дівчина втекла. Здавалося, що вся буде в сльозах зараз, — він знову похитав головою і подивився на Кіру, яка зацікавлено спостерігала за ними.

— Яка дівчина? — Адріан почав наполягати на своєму.

Дідусь вдихнув, проводячи рукою по кофті.

— Схожа на ту, що приходила до тебе днями! — він усміхнувся, радіючи своїй пам'яті, що зміг пригадати.

Кіра звузила очі з подивом і почала невідривно дивитися на Адріана, скріпивши руки на грудях. Дідусь, зрозумівши, що користі від нього тут уже більше не буде, підібрав пакети й пішов до своєї квартири.

Як тільки двері за дідусем зачинилися, Адріан схопив Кіру за лікоть, що та навіть пискнула від болю, і потяг у свою квартиру. Дівчина навіть не встигла роздивитися всі апартаменти, як Адріан посадив її на диван, взяв телефон і почав писати повідомлення Емілії. Та спочатку не відповідала, а щойно відповідь прийшла не на користь хлопця, пазл склався, він відкинув зло телефон убік і почав пиляти поглядом Кіру в чоло.

— Угамуйся, ковбою! Я не знала, що в тебе інтрижка! — сказала вона на свій захист і сіла зручніше.

— На якого біса ти взагалі полізла цілуватися?! — випалив.

Дівчина охнула й відвернулася.

— Та як це? Я ж тобі подобаюсь! — вона знову повернулася до нього. Тільки тепер Адріан виглядав злішим, ніж раніше.

— Колись ти мені справді подобалася, але зараз у мене є кохана дівчина. Чому ти взагалі приперлася до Києва? — хлопець усе наганяв і наганяв. Незабаром це Кірі починало набридати, вона різко підвелася з дивана і вирівнялася з хлопцем, дивлячись прямо у вічі, була така ж незадоволена, як і він. Між ними все змінилося, і це було видно без окулярів, вона це розуміла, і їй... їй це не подобалося.

Було ж краще, коли він за нею бігав. Дивився з болем в очах, з палким бажанням доторкнутися до Кіри, поки вона з іншим. Подобалося їй це. Було так краще. Чому ж хтось з'явилася на боці, і різко інтерес Адріана метнувся до іншої? Так справа не піде, слів немає. Та й вона знає багато скелетів у шафі хлопця.

— Кохана дівчина кажеш? — вона хмикнула, опустивши руки, і знову присіла. Голос навіть став спокійнішим. Їй здавалося, що в неї козир у рукаві й зараз вона все владнає. — Вона знає про Вероніку? — усмішка Джокера з'явилася на її обличчі.

Обличчя хлопця різко зблідло і навіть вираз змінився на більш переляканий.

І, о, який ж азарт заволодів Кірою. Як же кипить кров у жилах! І як же по-звірячому добре!

Вона злегка прикрила очі.

— Припини! Чуєш, припини! — крикнув так, що Кіра навіть підскочила на місці від здивування. — Це ж твоя спочатку була ідея, ти мені підсунула Вероніку, — тепер настала черга бліднути для Кіри. Вона стиснула свій одяг, перебирала пальцями. І зрозумівши, що застав зненацька Кіру, він переможно посміхнувся. — Думала, я не знаю? — видихнув. — Я себе стільки докоряв.

— А твоя дівчина знає про банкрутство твого батька? Знає, що ти скоро повернешся до Лондона? Знає? — зрозумівши, що більше з того нічого не доб'ється, почала наступати на інше.

І знову Адріан загнаний у кут. І цього разу його врятувало повідомлення Антона, де було ясно сказано, що зараз буде Емілія у Єви, і щоб вони вчотирьох посиділи, поговорили. Але він навіть не встиг і слова надрукувати, як Кіра висмикнула телефон і написала повідомлення.

— Кіро, я тебе не впізнаю, — зло подивився на дівчину. Висмикнувши свій телефон, глянув на повідомлення.

«Я буду з однією дівчиною. Чекайте на нас, скоро буде…»

— Хочу познайомитись з Емілією. Ми ж з тобою старі друзі, вірно? — процідила й пішла до виходу.

Адріану нічого не залишалося, як упокоритися з цим. Він добре знає характер Кіри, і зараз її не приборкати. Кому, як не йому знати, що ця дівчина залізе куди завгодно, щоб добитися свого? Зараз у нього не вистачить сил і нервів із нею грати «туди-сюди».

І вже за деякий час вони стояли біля дверей Єви.

— О, — Антон остовпів, оглядаючи Кіру, а потім, ніби після пробудження, пропустив тих, все ще не зводячи з дівчини очей. І ні, це не через те, що вона якось його зацікавила, як дівчина. Просто вона не була схожа на тих дівчат, з якими хоч якийсь зв'язок мав Адріан, коли був у компанії Антона. Вона скоріше з тих жінок, яких сміливо можна назвати дикими кішками, упокорювальниця, саме така енергія з неї йшла.

Кіра підійшла ближче до Антона, наставляючи руку з посмішкою, яка розтяглася на все обличчя, але навіть і тут вона пишалася собою, пишалася тим, у яке незручне становище поставила Антона.

Адріан, у свою чергу, трохи далі відійшов. Очі хлопця бігали з кута в куток, шукав тепер уже свій скарб. Ох, і як же він справді нею дорожить, але все сказати, наскільки сильно її любить, він не може, складно, не звик кидатися такими словами. Для такого потрібен час і підходяща атмосфера, яка твердо дасть зрозуміти, що він відчуває. А зараз він розуміє, в якому непорозумінні сидить Емілія, і яке ж у нього бажання скоріше пояснити. Погляд метнувся на Кіру, легка усмішка прослизнула його обличчям, і він підійшов ближче до них. Дівчина все ще стояла з простягнутою рукою, і терпіння її виходило, тепер її посмішка була подібна до натягнутої, якій скоро прийде кінець, і сіятиме хаос, який вона ж викличе. Ніхто і ніколи їй не відмовляв ні в чому, і всі тільки хотіли б з нею познайомитися, а тут якийсь хлопець не хоче потиснути руку. Як же обурливо. Їй це вперше. І вона справді високої думки про себе.