part 18

ЗІ СТОРОНИ АВТОРА

- Я з ним розлучилася,- голос Кіри помітно пожурився,- вирішила тебе відвідати,- а потім повеселішав.

Адріяну це здалося дивним. Він зробив крок назад. Та й взагалі в нього було бажання зачинити перед нею двері і нехай вона йде куди хоче, тільки б його не чіпала. І так багато бід впало, а тут ще Кіра приперлася, знайшла його квартиру і зараз такий небажаний гість стоїть перед ним.

Він тяжко видихнув і потер очі.

- Ти не відповідав на мої повідомлення, навіть не читав їх. Чому?- стук підборів. Хлопець піднімає очі, а далі його тягнуть за комір футболки, він навіть отямитися не встиг, як губи Кіри опинилися на його.

Адріян робить крок назад і відштовхує Кіру. Як же він був злий і хотів якнайшвидше випровадити Кіру. Але та не почала здаватися, а продовжувала наполягати на своєму.

- Напевно, щось погане трапилося. Аяяй,- почав бурмотити дідусь і крутити головою. Адріян різко перевів всю увагу на нього, аби не на Кіру. І тут уже самій дівчині стало цікаво, що там.

- А що трапилося?- Адріян переступив поріг квартири і підійшов ближче до сусіда, який, швидше, і сам виглядає хвилюючим.

- Та ось,- він поставив пакет на підлогу і вказав рукою на двері,- дівчина втекла. Здавалося, що вся буде в сльозах зараз,- він знову похитав головою і подивився на Кіру, яка зацікавлено спостерігала за ними.

- Яка дівчина?- Адріян почав наполягати на своєму.

Дідусь вдихнув, проводячи рукою по кофті.

- Схожа на ту, що приходила до тебе днями!- він усміхнувся радіючи своїй пам'яті, що зміг пригадати.

Кіра звузила очі на подив і почала невідривно дивитися на Адріана скріпивши руки на грудях. Дідусь, зрозумівши, що користі від нього тут уже більше не буде, підібрав пакети і пішов до своєї квартири.

Як тільки двері за дідусем зачинилися, Адріян схопив Кіру за лікоть, що та навіть пискнула від болю, і потяг у свою квартиру. Дівчина навіть не встигла розглянути всі апартаменти, як Адріян посадив її на диван, взяв телефон і почав писати повідомлення Емілії. Та спочатку не відповідала, а щойно відповідь прийшла не на користь хлопця, пазл склався, він відкинув зло телефон убік і почав пиляти поглядом Кіру в чоло.

- Угамуйся ковбою! Я не знала, що в тебе інтрижка!- сказала на свій захист і сіла зручніше.

- На якого біса ти взагалі полізла цілуватися?!- випалив.

Дівчина охнула і відвернулася.

- Та як це? Я ж тобі подобаюсь!- вона знову повернулася до нього. Тільки тепер Адріян вигладив зліший чим раніше.

- Колись ти мені справді подобалася, але зараз у мене є кохана дівчина. Чому ти взагалі приперлася до Києва?- хлопець все наганяв і наганяв. Незабаром це Кірі починало набридати, вона різко підвелася з дивана і вирівнялася з хлопцем дивлячись прямо у вічі, була така ж незадоволена, як і він. Між ними все змінилося, і це було видно без окулярів, вона це розуміла, і їй... їй це не подобалося.

Було ж краще, коли він за нею бігав. Дивився з болем в очах, з палким бажанням доторкнутися до Кіри, поки вона з іншим. Подобалося їй це. Було так краще. Чому ж хтось з'явилася на боці і різко інтерес Адріяна метнувся до іншої? Так справа не піде, слів немає. Та й вона знає багато скелетів у шафі хлопця.

- Кохана дівчина кажеш?- вона хмикнула опустивши руки і знову присіла. Голос навіть став спокійнішим. Їй здавалося, що у неї козир у рукаві і зараз вона все владнає.- Вона знає про Вероніку?-усмішка Джокера з'явилася на її обличчі.

Обличчя хлопця різко зблідло і навіть вираз змінився на більш переляканий.

І, о, який ж азарт заволодів Кірою. Як же кипить кров у жилах! І як же по-звірячому добре!

Вона злегка прикрила очі.

- Припини! Чуєш, припини!- крикнув так, що Кіра навіть підскочила на місці від здивування.- Це ж твоя спочатку була ідея, ти на мене підсунула Вероніку, - тепер настала черга бліднути для Кіри. Вона стиснула свій одяг, перебирала пальцями. І зрозумівши, що застав зненацька Кіру, він переможно посміхнуся. - Думала, я не знаю?- видихнув,- я себе стільки докоряв.

- А твоя дівчина знає про банкрутство твого батька? Знає, що ти скоро повернешся до Лондона? Знає?- зрозумівши, що більше з того нічого не доб'ється, почала наступати на інше.

І знову Адріян загнаний у кут. І цього разу його врятувало повідомлення Антона, де було ясно сказано, що зараз буде Емілія у Єви і щоб вони вчотирьох посиділи, поговорили. Але він навіть не встиг і слова надрукувати, як Кіра висмикнула телефон і написала повідомлення.

- Кіро, я тебе не впізнаю,- зло подивився на дівчину. Висмикнувши свій телефон, глянув на повідомлення.

«Я буду з однією дівчиною. Чекайте на нас, скоро буде»

- Хочу познайомитись з Емілією. Ми ж з тобою старі друзі, вірно?- процідила і пішла до виходу.

Адріяну нічого не залишалося, як упокоритися з цим. Він добре знає характер Кіри і зараз її не приборкати. Кому, як не йому знати, що ця дівчина залізе куди завгодно, щоб добитися свого? Зараз у нього не вистачить сил і нервів із нею грати «туди-сюди».

І вже за деякий час вони стояли біля дверей Єви.

- О,- Антон остовпів оглядаючи на Кіру, а потім ніби після пробудження пропустив тих все ще не зводячи з дівчини очей. І ні, це не через те, що вона якось його зацікавила, як дівчина. Просто вона не була схожа на тих дівчат з якими хоч якийсь зв'язок мав Адріян, коли був у компанії Антона. Вона скоріше з тих жінок, яких сміливо можна назвати дикими кішками, упокорювальниця, саме така енергія з неї йшла.

Кіра підійшла ближче до Антона, наставляючи руку з посмішкою, яка розтяглася на все обличчя, але навіть і тут вона пишалася собою, пишалася тим, у яке незручне становище поставила Антона.

Адріян, у свою чергу, трохи далі відійшов. Очі хлопця бігали з кута в куток, шукав тепер уже свій скарб. Ох, і як же він справді нею дорожить, але все сказати, наскільки сильно її любить, він не може, складно, не звик кидатися такими словами. Для такого потрібен час і підходяща атмосфера, яка твердо дасть зрозуміти, що він відчуває. А зараз він розуміє в якому непорозуміння сидить Емілія, і яке ж у нього бажання скоріше пояснити. Погляд метнувся на Кіру, легка усмішка прослизнула його обличчям і він підійшов ближче до них. Дівчина все ще стояла з простягнутою рукою і терпіння її виходило, тепер на її посмішка була подібна до натягнутої, якій скоро прийде кінець і сіятиме хаос, який вона ж викличе. Ніхто і ніколи їй не відмовляв ні в чому і всі тільки хотіли б з нею познайомитися, а тут якийсь хлопець не хоче потиснути руку. Як же обурливо. Їй це вперше. І вона справді високої думки про себе.