part 17

Все добре. Все просто супер. Все чудово та ідеально.

Так я заспокоювала себе здаючи кожен іспит. Я сподіваюся, сподіваюся до останньої клітини мозку, що я впораюся, і все йшло дійсно краще, ніж я навіть могла собі уявити. А від того, коли я на нього дивлюся і бачу спокій, та вже не той, якими раніше захоплювалася, а зараз він неправдивий, він намагається щось приховати за маскою без почуття, байдужості та спокою.

Що там у нього в його житті відбувається, але він і далі намагається... в тому й річ, що намагається показати, як все добре. Ну щоразу провальний, я бачу все. Мовчить, як риба у воді. Я спитати навіть і не можу, а що коли він зірветься? І так вже на нервах і це точно не через іспити, він же у нас супер пристойний студент, який тільки годиться всім нам за приклад. Так, сама так тепер і кажуть викладачі, а як тільки Адріян виходить з екзаменаційного кабінету, всі тільки те й роблять, що слідом йому бурчать і запитують чому такий містер ідеал не в Гарвардському університеті.

І щодня здається, що наші стосунки тільки стають натягнутими. Він буває сам не в собі, а продовжує мовчати, буває, що усувається та пропадає. А я й пискнути не встигаю.

Сьогодні точно той день, коли слід прояснити все.

Я знов у таксі їду до його квартири, тільки цього разу моя голова твереза. Все як того вечора. Тоді було добре і все почалося.

Знову крок за кроком підводжуся на його поверх.

Але навіть не встигаю повернути за ріг. Голоси. Дурноваті голоси мене зупиняють.

Були б ці голоси сусідів, але тут я чітко чую Адріяна та її. Однозначно голос Кіри. Вона за крок до його квартири. Складно не помітити, що Адріян розмовляє з нею не на таких тонах, як із рештою, а хвилюється.

Я підходжу ближче і притупляюсь до стіни. Могла й вийти, поговорити з ними, але мене дико мучать підозри. Та й так би я нічого не дізналася. А так хоч знатиму про що їхня така емоційна розмова.

Чую стукіт підборів, а потім до жахів солодкий голос, який дівчина точно видавлює:

- Ти хіба не радий мене бачити?- а після сміх і шелест, можливо, пакетів.

- Я був певен, що ти зараз радісно проводиш час з Оскаром,- з глузуванням.

- Я з ним розійшлась,- голос її помітно зажурився,- вирішила тебе відвідати,- а потім повеселішав.

Адріян мовчав, швидше за все був шокований, як і я. Мене не радував той факт, що вона без другої половинки, яка її затримувала в Лондоні. А вона тепер тут, біля квартири Адріяна.

- Ти не відповідав на мої повідомлення, навіть не читав їх. Чому?- і знову стукіт підборів, що могло означати, що вона підійшла до Адріян ближче.

Ревнощі, швидше за все взяла вгору. Кіра ще щось говорила, поряд зі мною пролунав голос, але я роблю крок зі свого укриття, а далі все як у тумані. Кіра тягне Адріяна до себе, прямо до губ. Мені стає нестерпно стояти і бачити це. Все й так було видно розпливчасто. І все почало давити навкруги і все від однієї думки, що Кіра тут, а те, як вона його простягла, це був інший клинок у серце.

Повертаючись, я вдаряюсь у когось, мене ловлять за руку, але я різко вириваю її з хватки і біжу до сходів.

Дорогою я тисяча разів встигла пошкодувати, що не дала про себе знати в такій ситуації. Може, це була гра мого розуму і нічого не було? Може він її відпхнув? Але в будь-якому разі я вже на півдорозі до будинку.

Переступаю поріг, відразу надійшло повідомлення від Адріяна, руки почали тремтіти відкриваючи наш діалог. За сьогоднішній день не було від нього єдиного повідомлення, а тут він навіть пише про Кіру:

«Привіт. Приходь сьогодні до мене. Потрібно поговорити і я тебе познайомлю де з ким»- в цей момент я була схожа на якогось божевільного. Була готова робити те, про що б і подумати раніше не могла.

Хах.

Та доля зі мною вирішила зіграти у нестерпну гру. У гру, яку я точно не витримаю і канат, яким я дуже дорожу, який раніше міцно тримався, канат мого щастя, життя, він точно скоро втратить кінець, обірватися наприкінці де буде і мій кінець.

Важко. Як складно все це витримати. Чому Адріян мовчав, мовчить? Нічого не каже. Для мене це є вузол проблем. Через те, що він мовчить, я не можу нічого зрозуміти, а зараз і ця Кіра. Вона мені не подобається, не подобається те, як вона говорить з Адріаном видавлюючи свій солодкий голосок від якого хочеться десь стати під кущами.

Я можу помилятися, робити рано висновки, але мені здалося, що він їй подобається, та й те, як вона його поцілувала доводить це, а я як остання ідіотка на Землі просто помчала дальше замість того, щоб підійти і поговорити. І тут я зробила крок назад.

Хочу у всьому розібратися, але не зараз, коли я готова рвати та метати. Потрібно упорядкувати думки. І тому пишу тремтячими пальцями, коли сльози готові піти на волю, це:

«Не сьогодні. Не можу»- так. Я не можу.

Очі так і не сходили з телефону. Чекала відповіді. А може чекала, що він проситиме? Навіть не знаю, що я чекаю, коли біля нього Кіра. Смішно.

Потрібно перестати думати про це, бо ревнощі так і зведуть мене.

Невдовзі мені написала Єва про зустріч.

Ось і добре. Посиджу з нею, освіжу думки і все буде нормально. А завтра з готовими питаннями зустрінуся з Адріяном.

Вийшовши з дому, мені на щоку почало щось падати, а піднявши голову побачила сніг. Така краса й у такий невдалий день для мене. Навіть якось сумно стало. Перший же сніг, хотіла б я бути з Адріяном цього дня. Наставивши руку, я почала ловити сніжинки рукою, сніг одразу почав розтаювати на долоні, але це мені не заважало почуватися навіть спокійно. Посмішка на обличчі то піднімалася, то упускалася.

Замотавши горло чим сильніше в шарфику, я подалася на зупинку. Цей день вже точно не може нічого зіпсувати.

Єва була, як завжди, привітна і почала в руки з порога сунути сік. Я почала зупиняти подругу, але вона була непокірною. Знявши з себе черевики, я прийняла частування Єви.