part 14

Якщо вчора мені було дуже добре і весело, то сьогодні все навпаки.

Усвідомлення того, що відбувалося вчора, приходять поступово. Деякі думки звалюються як камінь на голову, а деякі як кульки.

І підходимо до кульмінації. Чомусь деякі моменти в будинку Єви згадати дуже важко, навіть те, як я їхала в таксі, а далі всі моменти з Адріятном, біля його квартири... все так, ніби це відбувається зараз, саме в цей момент. Картинки такі свіжі. Найстрашніше те, що мені хочеться все повернути. Знову хочу, щоб мої пальці торкалися його тіла, а як сильно хочеться знову його губи відчувати на своїх і його руки на моїй талії.

Але що Адріян думає? Він також не був дуже тверезий вчора.

Після того, як двері квартири відчинилися і я побачила його тата, стало саме соромно за те, що якась дівчина вісить на шиї його сина. Не знаю, як вийшло так, але за хвилину я стояла на подвір'ї з телефоном в руках і викликала таксі. Незручно було якось, я навіть не привіталася.

- Доню, чому ти не їсиш?- мама підійшла до мене ближче. Вигляд у мене не з кращих, і коли мама це побачила одразу жахнулася. Я її не засуджую, а навіть дуже розумію. Я б теж злякалася так, ніби привида побачила, коли помітила б у своєї дочки очі панди через туш, що розтеклася.- Іди вмийся краще,- мама подає мені паперовий рушник, дбайливо кладе руку на спину, а я намагаюся підвестися. Вчора так сильно хотіла лягти спати і побачити приємні сни, що вирішила залишити на собі все як є. Дуже лінь, велика втома, але зібравши волю до кулака, вирішую якось забратися на другий поверх. 

А там не обходитися без Захара, який починає безглуздо жартувати, знімати мій жахливий стан на телефон.

- Незабаром за тобою зоопарк заїде,- посміхається на всі зуби і заходить за мною у ванну кімнату.

Дідько, я не встигла за собою захлопнути двері!

- А за тобою похоронна служа, якщо ти зараз не вийдеш!- Захар тільки почав сміятися і підходити до мене ближче. Гаразд, добре, я зрозуміла, що братика звідси не виперти даже слоном.

Я набрала в руки води і поки Захар копався у своїй кишені в пошуках телефону, я все бризнула на нього.

Ой, який невдоволений. Але цим мені вдалося досягти свого і він уже, як містер невдоволений Грінч, вибіг із ванної кімнати.

Забравши миску з пластівцями на кухні, я швиденько подалась до своєї кімнати. Сьогодні неділя і хочеться провести день так, щоб не було жодних турбот!

На годиннику було вже за дві години дня, до цього моменту мені вдалося зробити все, що вимагалося від мене. І як тільки на екрані засвітився фільм, який я так давно хотіла подивитися, і коли там була сцена із поцілунком, у голові знову все по новій заграло. Як це... ах, слів не вистачає.

Очі чи то від задоволення, чи то від роздратування закочувалися кілька разів по колу.

Встигла вловити собе вже який раз на тому, що чекаю повідомлення від Адріяна.

Починала злитися, але й тут не зрозуміло від чого: або від того, що чекаю від нього повідомлення, або від того, що хлопець не спромігся написати. Хіба не було добре? Чи це я собі забила думку, що він має якісь почуття до мене? Має ж?

Розумію, що мої емоції грають зі мною злий жарт і просто щоразу встромляють мені в серце гострими голками, і все по новій, по новій, кілька разів, щоб добити остаточно.

Навіть фільм не такий уже й цікавий. Я беру пульт, кидаю останній раз погляд на дуже солодку парочку на картинці... невже мені такого не чекати? І навіть якось агресивно натискаю на червону кнопку. А може, це і мені червона кнопка, як у світлофорі знак, щоб стояти?

Швидко друкую Єві повідомлення, що хочу пройтись. Залишилось дочекатися її відповіді.

- Еміліє, ось скажи чесно, ти закохана?- різко сіпаюся на ліжку від гучного голосу брата. Відколи він говорить так голосно? Так би й надавати йому стусанів.

Навіть не помітила, як він увійшов.

- Ні!- гаркнула.

Захар похитав головою і закотив очі.

- Хто він?- і поки я дивилася на нього сердито і палала іскрами в очах від злості, у нього очі світилися найяскравішою зіркою в нічному небі. Виляючи тілом, як серделька на плиті, він підійшов ближче до ліжка і відразу сів. У мене з'явилося дике бажання спихнути його, але тут я усвідомила, що цей хлопець, мій же брат, той же Захар, справді єдина людина на світі, яка не стане мені брехати і скаже всю правду, коли я з ним поділюся всім. Так, Єва моя подруга, але вона не буде до кінця зі мною щира, щоб не образити, а так і стане підбирати слова, які будуть мені зручні і які я б хотіла почути, щоб далі літати на рожевих хмаринках.

Мій погляд моментально став м'якшим, злість пішла, а все через те, коли я побачила в очах Захара навіть якесь переживання. Знаю, що швидше за все мама його сюди послала, але навіть добре, що він тут.

Навіть не знаю як, але сльози самі пішли. Я просто відчула, як підборіддя тремтить, а очі починають пекти. Я підсіла ближче до брата, наставила руки, а він обійняв мене.

- Захаре, я хочу знати правду. Мені не добре,- голос тремтів, руки почали теж. А сльози так і билися на вихід, що й виходило добре.

Захар стиснув мене міцніше. А я продовжила свою колискову, яка мене не заспокоювала, а тільки різала:

- Чому так? Мені здавалося, що я йому подобаюсь, а він... навіть не може мені написати і спитати, як я! Чому?- крик з мене вирвався, роблячи моїми слова мені ж больніше. Стало навіть складно говорити. Слова, які я хотіла сказати, просто зникали з тими ж сльозами, які падали мені на коліна.

- Тоді той про кого ти говориш вилупок, дурень, козел і... - він замовк. Я від нього відсунулася дивлячись прямо на нього. Він задумався, очі Захара дивилися кудись убік, а куточок губ був притиснутий. У мене навіть усмішка на обличчі з'явилася, щира усмішка. Людина, від якої я справді нічого не чекала, навіть простими обіймами допоміг мені, а головне, що такими рідними. Навіть у серці щось смикнулася і стало тепло, бо я бачила, як він щиро, без фальшу переживає.- Індик,- на кінець свого порівняння добив брат, а на обличчі все зростала і зростала посмішка.