part 14

Якщо вчора мені було дуже добре і весело, то сьогодні все навпаки.

Усвідомлення того, що відбувалося вчора, приходить поступово. Деякі думки звалюються як камінь на голову, а деякі, як кульки, розсіюються.

І ось кульмінація. Деякі моменти в будинку Єви згадати дуже важко, навіть поїздку в таксі, проте всі моменти з Адріаном біля його квартири… усе так, ніби це відбувається зараз, саме в цей момент. Картинки такі свіжі. Найстрашніше те, що мені хочеться все повернути. Знову хочу, щоб мої пальці торкалися його тіла, як сильно хочеться знову відчувати його губи на своїх і його руки на моїй талії.

Але що думає Адріан? Він теж не був дуже тверезий учора.

Після того, як двері квартири відчинилися і я побачила його тата, мені стало невимовно соромно за те, що якась дівчина висить на шиї його сина. Не знаю, як так вийшло, але за хвилину я стояла на подвір'ї з телефоном у руках і викликала таксі. Якось було незручно, я навіть не привіталася.

— Доню, чому ти не їси? — Мама підійшла до мене ближче. Вигляд у мене був не з найкращих, і коли мама це побачила, одразу жахнулася. Я її не засуджую, навіть дуже розумію. Я б теж злякалася так, ніби привида побачила, коли помітила б у своєї дочки очі панди через розтеклу туш. — Іди вмийся краще, — мама подає мені паперовий рушник, дбайливо кладе руку на спину, а я намагаюся підвестися. Вчора так сильно хотіла лягти спати і побачити приємні сни, що вирішила залишити на собі все як є. Дуже лінь, велика втома, але, зібравши волю в кулак, вирішую якось забратися на другий поверх.

А там не обійтися без Захара, який починає безглуздо жартувати, знімаючи мій жахливий стан на телефон.

— Незабаром за тобою зоопарк заїде, — посміхається на всі зуби і заходить за мною у ванну кімнату.

Дідько, я не встигла за собою зачинити двері!

— А за тобою похоронна служба, якщо ти зараз не вийдеш! — Захар тільки почав сміятися і підходити до мене ближче. Гаразд, добре, я зрозуміла, що братика звідси не виперти навіть слоном.

Я набрала в руки води, і поки Захар копирсався у своїй кишені в пошуках телефону, я бризнула все на нього.

Ой, який невдоволений. Але цим мені вдалося досягти свого, і він уже, як містер невдоволений Грінч, вибіг із ванної кімнати.

Забравши миску з пластівцями на кухні, я швиденько подалася до своєї кімнати. Сьогодні неділя, і хочеться провести день так, щоб не було жодних турбот!

На годиннику було вже понад дві години дня. До цього моменту мені вдалося зробити все, що вимагалося від мене. І щойно на екрані засвітився фільм, який я так давно хотіла подивитися, і коли там була сцена з поцілунком, у голові знову все заграло по-новому. Як це… ах, слів не вистачає.

Очі чи то від задоволення, чи то від роздратування закочувалися кілька разів.

Встигла впіймати себе вже вкотре на тому, що чекаю повідомлення від Адріана.

Починала злитися, але й тут не зрозуміло від чого: або від того, що чекаю від нього повідомлення, або від того, що хлопець не спромігся написати. Хіба не було добре? Чи це я собі навіяла, що він має якісь почуття до мене? Має ж?

Розумію, що мої емоції грають зі мною злий жарт і просто щоразу встромляють мені в серце гострі голки, і все по новій, по новій, кілька разів, щоб добити остаточно.

Навіть фільм не такий уже й цікавий. Я беру пульт, кидаю останній погляд на дуже солодку парочку на екрані… Невже мені такого не чекати? І навіть якось агресивно натискаю на червону кнопку. А може, це і мені червона кнопка, як у світлофорі, — знак, щоб стояти?

Швидко друкую Єві повідомлення, що хочу пройтися. Залишилося дочекатися її відповіді.

— Еміліє, ось скажи чесно, ти закохана? — Я різко сіпаюся на ліжку від гучного голосу брата. Відколи він говорить так голосно? Так би й надавала йому стусанів.

Навіть не помітила, як він увійшов.

— Ні! — гаркнула.

Захар похитав головою і закотив очі.

— Хто він? — Поки я дивилася на нього сердито і палала іскрами в очах від злості, у нього очі світилися найяскравішою зіркою в нічному небі. Виляючи тілом, як сарделька на плиті, він підійшов ближче до ліжка і одразу сів. У мене з'явилося дике бажання спихнути його, але тут я усвідомила, що цей хлопець, мій же брат, той самий Захар, справді єдина людина на світі, яка не стане мені брехати і скаже всю правду, коли я з ним поділюся всім. Так, Єва моя подруга, але вона не буде до кінця зі мною щира, щоб не образити, а стане підбирати слова, які будуть мені зручні і які я б хотіла почути, щоб далі літати на рожевих хмаринках.

Мій погляд моментально став м'якшим, злість пішла, а все через те, що я побачила в очах Захара навіть якесь переживання. Знаю, що скоріше за все мама його сюди послала, але навіть добре, що він тут.

Навіть не знаю як, але сльози самі пішли. Я просто відчула, як підборіддя тремтить, а очі починають пекти. Я підсіла ближче до брата, наставила руки, а він обійняв мене.

— Захаре, я хочу знати правду. Мені недобре, — Голос тремтів, руки почали теж. А сльози так і билися на вихід, що й виходило добре.

Захар стиснув мене міцніше. А я продовжила свою колискову, яка мене не заспокоювала, а тільки різала:

— Чому так? Мені здавалося, що я йому подобаюсь, а він… навіть не може мені написати і спитати, як я! Чому? — Крик з мене вирвався, роблячи мої слова мені ж боляче. Стало навіть важко говорити. Слова, які я хотіла сказати, просто зникали з тими ж сльозами, що падали мені на коліна.

— Тоді той, про кого ти говориш, — вилупок, дурень, козел і… — Він замовк. Я від нього відсунулася, дивлячись прямо на нього. Він задумався, очі Захара дивилися кудись убік, а куточок губ був притиснутий. У мене навіть усмішка на обличчі з'явилася, щира усмішка. Людина, від якої я справді нічого не чекала, навіть простими обіймами допомогла мені, а головне, що такими рідними. Навіть у серці щось сіпнулося і стало тепло, бо я бачила, як він щиро, без фальшу переживає. — Індик, — на кінець свого порівняння добив брат, а на моєму обличчі все зростала й зростала посмішка.