part 13

Стояти біля дверей було нестерпно, коли чути його голос і не можеш зрозуміти, з ким він там. Кіра? Він же зник після її дзвінка.

Рука постійно смикалася, щоб постукати й дати про себе знати. Здавалося, весь алкоголь випарувався, а разом із ним і сміливість. Я металася між двома варіантами: постукати і все з'ясувати, чи піти й про все забути.

У якийсь момент голоси за дверима стихають, і настає глибока тиша. Від цього мені стає ще гірше і лячніше, адже думки, наче сокира по дереву, стукали: там Кіра, і між ними щось зараз відбувається. Серце шалено калатало. Так, він казав, що вона хороша подруга з Лондона, але який відсоток того, що ця подруга стане коханою? Хах. Великий. Жахливо великий. І знову на серці ставало так погано, серце страждало.

Знову голоси і знову тиша. Для мене це дало сміливості на кілька секунд, яких вистачило, щоб зібрати волю в кулак, а страх засунути кудись подалі. Кулак стукає кілька разів. Тільки після цього я знову шкодую і хочу втекти, щойно чую кроки. Здавалося, все навколо завмерло, слух загострився. Я навіть чую краплі дощу за вікном. Чую все.

Двері відчиняються, і в мене перехоплює подих, а серце продовжує стукати в шаленому ритмі, коли я бачу Адріана.

Хлопець точно не очікував мене бачити, бо так і залишився стояти в шоці, не в змозі вимовити слово.

Алкоголь, здається, випарувався повністю. Поки Адріан думав, що сказати, я вже знала, що хочу. Але щойно я роблю крок у квартиру, все йде не так. Я не побачила, зате почула, як у його ванній кімнаті ввімкнулася вода. Мені цього вистачило, щоб стати сміливою. Я схопила Адріана за чорну футболку й притягнула до себе настільки близько, наскільки змогла. Поки хлопець вдруге закляк на місці, я подивилася в його очі, які горіли привабливим вогником. Все було дуже швидко. Мені не хотілося, щоб він встиг повністю усвідомити, що відбувається, а йому, схоже, не хотілося, щоб я зупинялася.

Момент — і я накриваю його губи своїми, кладу руки на його груди, а хлопець грубо та владно притягує ближче до себе. Намагаюся поглибити поцілунок, але вже чую, як двері недалеко від нас відчиняються. Це мене не зупиняє, і я хочу зробити поцілунок ще глибшим.

Щойно він відтягує мене від себе, на очі накочуються сльози й виникає тисяча болісних запитань. Я вже хочу повернутися і з'ясувати, хто там і чому він тут, а не в іншому місці, де мав сьогодні провести цілий вечір, але Адріан за руку тягне мене до виходу з квартири. Я не встигаю й слова сказати, як він притискає мене до стіни і зачиняє двері. Я дивлюся йому в очі з благанням усе пояснити. Він кладе одну руку на стіну, а іншу мені на щоку.

— Ти мене так із глузду зведеш, — шепоче він і повільно нахиляється до моїх губ, розтягуючи момент, щоб подражнити. Мої очі намагаються вловити його погляд, щоб досягти таких бажаних відповідей, але і тут гра: він ховає від мене погляд.

Його губи вже хочуть накрити мої, а я різко повертаю голову.

Хочу відповідей.

Хочу всіх відповідей.

— Чому? — шепочу я і повертаюся до нього, коли він відсторонився на безпечну відстань.

— Що саме «чому»? — Він дивиться з нерозумінням.

Я відклеююся від стіни і підходжу до нього ближче.

— Чому ти робиш зі мною все це? — Мій голос тремтів до нестями. Напевно, я виглядала жалюгідною.

Він видав нервовий смішок і на секунду відхилив голову, торкаючись свого волосся.

— Але ж це ти прийшла до мене і поцілувала, — хмикнув він і підійшов ближче. Його рука знову потягнулася до мене, до моєї шиї, але я не повинна піддаватися такій спокусі, не повинна і не можу.

Я знову відсторонилася і дала йому зрозуміти, що хочу знати відповіді.

— Чому спочатку ти до мене наближаєшся, а потім відштовхуєшся? З'являєшся, а потім зникаєш? Мучиш. Даєш надію, а потім із ножем по серцю забираєш? — Не знаю, чи говорив у мені алкоголь чи дикий біль, але я була промовистою. Сльози, які здавалося, мали тихо капати на землю, тепер робили ураган, показуючи, наскільки я змучена його грою під назвою «Мені все можна».

— Еміліє, — Він знову почав до мене йти, руйнуючи стіну, яку я побудувала своїми словами. Він ніби прокинувся від глибокого, важкого сну. Я почала махати руками, навіть не дивилася на нього, а перед собою. Робила кроки назад, показуючи, щоб він не підходив, а він все йшов і йшов, наступав і намагався щось довести.

— Ні! Скажи мені! — Я намагалася приховати внутрішній крик, який ось-ось вирветься на волю і все зруйнує.

— Ти п'яна, — Я навіть не усвідомила, як він опинився переді мною і загорнув у свої обійми. Одна його рука погладжувала, водила по моєму волоссю, друга ласкаво стискала за талію. Я відчувала його пальці, які малювали малюнки. Тепер ці обійми залишаться на вічно в моїх спогадах на окремій поличці самого верху, щоб завжди давати про себе знати й у разі провалу доводити до сліз.

Мене точно залишив здоровий глузд. Пальці, що витирали сльози біля моїх очей, тепер блукали по рівній, накачаній, сильній спині.

Це був ніби сон, і я настільки сильно чіплялася за нього, що ніяк не могла відступити навіть на крок, а далі сильніше притискалася, щоб силует Адріана, як міраж, не пішов від мене і не розсипався, залишаючи лише крихти на долоні. Я так сильно не хотіла цього.

Невже я закохалася, і алкоголь дав зрозуміти це остаточно? Я ж тільки сьогодні вранці боролася з цим бажанням і не хотіла бачити правди, видаючи це за брехню і дурні думки. Я так боялася цього, щоб він мені сподобався в підсумку.

А що щодо нього?

Що він відчуває?

Бажання добитися будь-якого дівчиська чи щось більше?

— Розкажи, розкажи, — Сльози почали втихомирюватися, а на заміну прийшла злість і якась гординя.

Алкоголь замість сліз починав відходити, і приходило усвідомлення.

— Що ти хочеш знати? — Руки знехотя відкріпилися від спини хлопця, і, стискаючи їх, я відштовхнула його.

— Я тобі казала! — крикнула я.

Тепер я чітко бачу сум'яття на обличчі хлопця, також злість та нерозуміння.