part 12

— Дякую! — протягла Єва, беручи дві чашки чаю, взявши їх у баристи.

Не знаю, як їй це вдалося, але вона витягла мене з дому під приводом «кава за мій рахунок», хоча перед нами стояв чай. Ну, є і є, скаржитися не буду.

— У мене є пропозиція, — почала вона, сідаючи навпроти. Я відвела погляд, одразу відчуваючи недобре. Чесно кажучи, я вже злякалася, бо зазвичай її ідеї перетворюються на справжню халепу, з якої потім не вибратися. — Так ось, — продовжила і раптом замовкла. Я подивилася на подругу; вона поринула десь глибоко у свої думки.

— Ні, ні і ні, — я піднялася, махаючи руками, поки Єва ще витала в думках. Мої слова ніби струмом вразили її, і дівчина одразу повернулася на Землю.

— Ну що одразу «ні»? Ти навіть не почула! — Вона схопила мою руку й стиснула. Небезпечний прийом: зараз будуть ті благальні очі, перед якими важко встояти.

— Єво, я й не хочу, — твердо наполягла я на своєму.

Дівчина опустила голову, тяжко зітхаючи. Зображує із себе мученицю?

— Послухай, це буде в мене вдома. Тато з мамою поїхали на три дні в гості, і я сама. Тож зроблю невелику вечірку для своїх, — мрійливо заговорила вона, радіючи своєму чудовому плану.

Не можу не сказати, що мене це зацікавило. Маленька вечірка в невеликому колі друзів Єви мені цілком до вподоби.

— То що? — Єва засмикала мене за кофту, розуміючи, що я вже задумалася.

— Добре, добре. Гаразд. Я згодна, — усміхнулася я, а Єва почала стрибати від щастя.

Думаю, все пройде добре.

***

Чудовий вечір починав набирати своїх красивих темних барв. Якщо в центрі міста все здавалося спокійно і навіть дуже гарно — зі світлом у вікнах та гірляндами в кафешках, то в районі Єви можна було справді налякатися. Її будинок розташований у пристойному кварталі, великий, але вулиці там погано освітлені. І кожного разу, коли я йду до Єви, всіма силами сподіваюся не зустріти когось, хто мені точно не припаде до душі.

І все було спокійно до моменту, коли на очі не потрапив силует чоловіка, який був напідпитку, хитався і йшов із розбитою шийкою від пляшки горілки.

— Красуня! — крикнув він. Не знаю, чи це до мене, бо я так і не зрозуміла, куди він дивився.

Я швидко сховалася за деревом. Чула важкі кроки, як скло розлетілося, а потім і незадоволене бурчання. Нарешті було видно, як той чоловік пройшов крізь і подався кудись в інший бік.

— Емілія? — Біля мене пролунав писклявий голос.

— Єва? — Я здивувалася. Єва радісно посміхнулася і потягла мене за собою з нашої тихої схованки.

У руках у неї був пакетик, але той явно вже втратив усю свою красу, бо був пошарпаний і пом'ятий.

— Ти з ним билася? — Мої очі округлилися. Тепер до мене дійшло, до якої «красуні» він звертався.

— Ні. Але він до мене чіплявся. Я від переляку дала йому по обличчю пакетом, а потім сховалася, — Єва почала сміятися, а я не могла не підхопити її сміх. Було просто смішно уявити, як Єва розмахує пакетом.

До будинку ми дісталися без п'яних людей. Я одразу полізла діставати прикраси для вечірки подруги з пакета, але без втрат не обійшлося. Одна гірлянда не витримала бою.

Будинок ми прикрасили досить швидко. Єва поспішила повідомити, що незабаром Антон прийде з другом. Я дуже сподівалася, що цим другом не виявиться Адріан і що вони не помирилися. Незабаром прийшли дві подруги Єви зі школи. Я дуже сподівалася, що прийде тільки Антон із другом, і далі все. Бо для мене саме таке коло спілкування є тісним.

І незабаром справді прийшов Антон, але з Адріаном. Моєму подиву не було меж. Чому? Як? Вони ж не спілкувалися!

— Ого! Які люди! — Єва побігла до Антона обійматися і теж не переставала дивуватися. — Я думала, ви ще не в ладах, — Єва натякнула на те, як хлопці поводилися ці дні.

— Ми не сварилися. Просто були розбіжності, — сказав Антон і попрямував до диванчика, а за ним і Адріан.

Той самий день у клубі

АДРІАН

— Мале стерво! — До мене долинає невдоволений крик. Люди починають стовпитися, створюючи велике коло. Я починаю пробиратися крізь натовп і бачу злякану Емілію, яка була схожа на маленьке кошеня в кутку, що так і хоче сховатися і щоб ніхто більше його не бачив.

Усвідомлення того, що відбувається, приходить одразу, і мені стає неймовірно соромно, що вся ця ситуація виникла через мене.

Мені стає нестерпно погано.

Спалах.

Ще один спалах.

Глухий удар.

І я розумію, що вже завдаю ударів тому хлопцеві. На моїй щоці з'являється рана, і звідти сочиться кров. До мене хоче достукатися Антон, але щоразу безуспішно, я ніби в трансі, не чую його.

— Чорт, Адріане! Якщо ти продовжиш це робити, твоя кар'єра пропаде! — Я трохи відступаю. Але сором сидить у грудях, і картинка того, як хлопець піді мною хотів рукою залізти в труси Емілії, не дає спокою. А кар'єра? Що кар'єра? — Адріан! — На хвилину я розслабився, і в цей момент Антону вдалося мене стягнути з того мерзотника.

— Ти розумієш, що це через мене? Я наговорив на Емілію! А він... — Мої слова повні люті, і очі перевелися на хлопця, який намагався оговтатися, — та він повний псих! — Так і хотілося в нього плюнути.

— То це через Емілію? — Антон засміявся.

Мені стало неприємно, і я просто розвернувся. Можливо, я його неправильно зрозумів, але продовжувати цю розмову не було сенсу.

Я наламав дров і завинив перед дівчиною, яка... можливо... я їй подобаюся?

У домі Єви

ЕМІЛІЯ

Народу ставало дедалі більше. З шести чоловік стало десять, потім вісімнадцять, а далі я втомилася рахувати. У нас із Євою точно різні погляди щодо того, яким має бути тісне коло спілкування. Можу сміливо сказати, що всіх друзів Єви я точно не знала.

Поки Єва приймала гостей, я невдоволено кидала на неї погляди. Не про таке я думала! А люди все заходять і заходять. Іноді мій погляд ловив Адріана, і щоразу він спілкувався з іншою дівчиною. Може, це його фанатки й хочуть зробити фото? Чи це я так заспокоюю себе? Але хіба фанат не може хотіти бути разом зі своїм кумиром?