part 12

Любі читачі, хотіла вам повідомити, що зявився буктрейлер до «Квітка червого життя». Якщо цікаво, тоді запрошую до перегляду.

Приємного прочитання нової глави та перегляду.

_______________

— Дякую-ю! - протягла Єва беручи дві чашки чаю у баристи.

Не знаю, як їй вдалося, але вона мене витягла з дому за приводом, що за її рахунок кава, але перед нами чай. Добре, що є, на те скаржитися не буду.

— У мене є пропозиції, - почала сідаючи навпроти мене, я відвела голову, розуміючи, що вже нічого тут прекрасного не слід чекати. Чесно кажучи, я вже злякалася, не хочу чути її пропозицій, тому що зазвичай з цього виходить справжня липка каша в яку з головою влазиш, а виходу нормально не знайти. — Так ось, - продовжила і різко замовкла. Я подивилася на подругу, вона поринула десь глибоко у свої думки.

— Ні, ні і ні, - я піднялася махаючи руками, поки Єва десь думками далеко від мене, але, її ніби струмом від моїх слів засмажило і дівчина піднялася відразу повертаючись на Землю.

— Ну що одразу «ні»? Ти навіть не почула! - вона взяла мою руку до своєї і стиснула. Небезпечний прийом, зараз будуть ті очі від яких важко встояти. Вона і так з благанням це сказала.

— Єво, я й не хочу, - твердо наполягла на своєму.

Дівчина опустила голову тяжко видихаючи. Мученика з себе зображує?

— Послухай, це тепер буде в мене вдома. Тато з мамою поїхали в гості на три дні і я сама вдома, так що зроблю невелику вечірку для своїх, - мрійливо заговорила радіючи своєму прекрасному плану.

Не можу не сказати, що мене це зацікавило. Маленька вечірка у невеликому колі друзів Єви мені цілком подобається.

— Так що? - Єва засмикала мене за кофту розуміючи, що я вже задумалася.

— Добре, добре. Гаразд. Я згодна, - усміхнулася, а Єва почала стрибати від щастя.

Думаю, все піде добре.

***

Прекрасний вечір починав приймати свої красиві темні фарби, тільки якщо по місту все могло здаватися спокійно і навіть дуже красиво зі світлом за вікнами та гірляндами в кафешках, а на районі Єви можна було справді пожахатися. Будинок Єви в пристойному районі, великий, але тільки вулиці погано освітлюються. І кожного разу, коли я йду до Єви, тримаюсь усіма руками за надію не зустріти когось, хто б мені точно не припав до душі.

І все було спокійно, до моменту, коли на очі не потрапив силует чоловіка, який точно був під градусом і хитався йдучи з розбитою шийкою від пляшки горілки.

— Красуня? - крикнув він. Не знаю мені чи це мені, бо так і не зрозуміла, куди він дивився.

Я швидко сховалась за деревом. Чула важкі кроки, як скло розлетілося, а потім і незадоволене бурчання. Після нарешті було видно, як той чоловік пройшов крізь і кудись подався в інший бік.

— Емілія? - біля мене пролунав писклявий голос.

— Єва? - я здивувалася. Єва радісно усміхнулася і потягла мене за собою з нашої тихої схованки.

У руках у неї був пакетик, але той явно вже втратив усю свою красу, бо був пошарпаний і пошматований.

— Ти з ним билася? - мої очі округлилися. Тепер до мене дійшло, яку красуню він кликав.

— Ні. Але він до мене чіплявся, я від переляку йому по обличчю пакетом дала, а потім сховалася, - Єва почала сміятися, а я не могла не підхопити її сміх. Було просто смішно уявити, як Єва розмахує пакетом.

До будинку ми підбиралися без п'яних людей. Я одразу полізла діставати прикраси для вечірки подруги з пакета, але без втрат не обійшлося. Одна гірлянда не вижила у бою.

Будинок ми прикрасили досить швидко. Єва поспішила повідомити, що незабаром Антон прийде з другом. Я дуже наділялася, що цим другом не виявиться Адріян і що вони не помирилися. Незабаром прийшли дві подруги Єви зі школи, я дуже наділялася, що тільки прийде Антон з другом і далі все. Тому що для мене і є саме таке тісне коло спілкування.

І незабаром справді прийшов Антон, але з Адріяном. Моєму подиву не було меж. Чому? Як? Вони ж не спілкувалися!

— Ух ти! Які люди! - Єва побігла до Антона обійматися і теж не переставала дивуватися. — Я думала, що ви не в ладах ще, - Єва натякнула на те, як хлопці поводилися ці дні.

— Ми не сварилися. Просто були розбіжності, - заговорив Антон і попрямував до диванчика, а за ним і Адріян.

Той самий день в клубі

ЗІ СТОРОНИ АДРІЯНА

— Мале стерво! - до мене долинає невдоволений крик. Люди починають стовпитися, роблячи велике коло. Я починаю прибиратися до натовпу і бачу злякану Емілію, яка була схожа на маленьке кошеня в куту, яке так і хоче сховатися і щоб ніхто більше його не бачив.

Усвідомлення того, що відбувається відразу приходить і стає дуже соромно, що через мене зараз вся ця ситуація.

Мені стає нестерпно погано.

Спалах.

Ще один спалах.

Глухий удар.

І я розумію, що вже завдаю ударів тому хлопцеві. На моїй щоці утворюєтеся рана і вже звідти сочиться кров. До мене хоче достукатися Антон, але щоразу провально, я ніби в трансі і його не чую.

— Чорт, Адріяне! Якщо ти продовжеш це робити, то твоя кар'єра пропаде! - на трохи я відступаю. Але, сором сидить у грудях і картинка того, як хлопець піді мною хотів рукою залізти в труси Емілії. А кар'єра? Що кар'єра? — Адріян! - на хвилину я розслабився і в цей момент Антону вдалося мене зняти з того мерзотника.

— Ти розумієш, що це через мене? Я наговорив на Емілію! А він... - мої слова повні люті і очі перевелися на хлопця, який намагався очухатися, - та він повний псих! - так і хотілося в нього плюнути.

— То це через Емілію? - Антон засміявся.

Мені стало неприємно, і я просто розвернувся. Може я його неправильно зрозумів, але продовжувати цю розмову не було сенсу.

Я накосячив і провинився перед дівчиною, яка... можливо... вона мені симпатизує?

В домі Єви

ЗІ СТОРОНИ ЕМІЛІЇ

Народу ставало дедалі більше. З шести чоловік стало десять, після вісімнадцять, а далі я втомилась рахувати. У нас з Євою точно різні погляди щодо того, яким же має бути тісне коло спілкування. Можу сміливо сказати, що всіх друзів Єви я точно не знала.