part 11

Три дні по тому

Відносини між мною та Адріяном і так складно було назвати хорошими, так після того дня в клубі... хах, між нами тепер нічого немає. Якась порожнеча.

Єдиний контакт, який є між нами, то це дивалки на парах. Я намагаюся його переглянути і чекаю, коли ж цей хлопець відвернеться і здасться, а він у відповідь чекає від мене того ж.

Я помічала навіть його кроки. За ці дні він не спілкувався з Антоном та його зграєю, навіть не підходив. Одразу прийшла думка, що, можливо, щось сталося в клубі, коли я вже була на вулиці, але Антон мовчить, як партизан. Коли Адріян встиг так вплинути на мене, що я помічаю кожен його крок?

Це важко виносити. Прийшло не так багато часу, але мені щодня починає здаватися, що я стаю залежною від нього. Навіть той його аромат, який увесь час п'янив мені голову, мені тепер його до біса мало. Та й як мало? Мені його не вистачає. Цей хлопець... зводить з розуму.

— Емілія! - я не стала обертатися, навіть припустила повз вуха, як мене звуть. Я була занадто зацікавлена музикою, яка грала в навушниках. — Еміліє, стій! - мене схопили за руки. Підводячи очі з руки, яка мені відразу кинулась у вічі, я подивилася на обличчя. Кирило. Тепер день хоч трохи стає цікавішим. Він почав щось говорити, але я не чула. Я зняла навушники, а у хлопця округлились очі, зрозумів, що я його не чула.

— Навушники, - я з виноватою усмішкою кивнула на навушники в руках.

— Вибач, - різко видав дивлячись на землю. Я навіть не розуміла, з чого раптом так і про що він. — Вибач за той вечір, - швидше видав, але так і не підняв очей на мене.

Тепер моя пам'ять освіжилася і я згадала, як він просив допомоги з Адріяном, щоб стати популярнішим. Чому все зводитись до нього? Як же сильно це дратує.

— Послухай, це зовсім нічого, - я висмикнула свою руку з його хватки і тепер нарешті він підвів на мене погляд. Хлопець здивувався такій заяві. Я давно забула той випадок, то чого він так?

— Правда? - з похмурої усмішки на його обличчя прийшла заміна радісній усмішці. — Ах. Бляха, - різко почав сміятися, - а я думав, що тобі від цього погано! - різко закивав у своїй здогадці. А я ніяк не могла відійти від шоку, не можу зрозуміти звідки він все це бере, та й скільки днів прийшло, не вчора ж було.

— Кирило, все справді добре, -  зовсім спокійно сказавши це, я поплескала його по плечу і вже зібралася йти, але хлопець виявився п'явкою і в'язався за мною хвостиком.

— Я правда думав, що все через той випадок. Ти тоді була така... зла і скривджена. А сьогодні на парах... - він замовк, а я вирішила ніяк це не коментувати, не хотілося створити зайвого клопоту на голову. Та й цей Кирило тепер мені здається дивним, що якщо зрозуміє неправильно? — Коротше, Еміліє, я можу тебе пригостити чашкою кави? - це мене вибило з себе. Та й він це сказав так серйозно. А мені було так добре в тиші, але він продовжив говорити.

— Кирило, не те щоб, - я замовкла, обмірковуючи слова, а хлопець зупинився, а я за ним. Потрібно якось відмовити нормально. А в голові зовсім не те. — Кирило, - продовжила, але знову пауза через те, що мені здалося, що хлопець зараз заплаче. Мої очі почали бігати з боку в бік, але я вперто продовжувала мовчати, обдумуючи в голові план втечі від настирливого хлопця. Але в якийсь момент я побачила не так далеко Адріян, який пильно дивився в цей бік. Може, мені здалося? Я зажмурилась. Там дійсно стоя він, весь такий ідеальний із себе, склавши руки на груді із байдужим видом.

— Емілія, - заговорив Кирило. Я не відводячи погляду від Адріян, торкнулася Кирила за кофту, як рятівного кола і протараторила:

— Я згодна на чашку кави, - не знаю чи зрозумів він хоч щось, але стежачи за його реакцією і тим, що його обличчя стало більш яскравішим, можу зробити висновок, що зрозумів правильно.

Хлопець сам мене взяв за лікоть і потяг убік, а я все намагалася відвести погляд від Адріян, тільки шкода, що його емоції я так і не могла прочитати. Він завжди спокійний

Сидячи в кафе з Кирилом, я зрозуміла, що таких тортур в мене ще не було. Хлопець виявився дуже балакучий, і я зрозуміла, що йому не важливий співрозмовник, а лише те, що вилітає з його рота. Він тільки те й казав, яке його майбутнє чекає. Про себе. І про себе рідного. Я у відповідь тільки кивала і видавала звуки захоплення, бо більше мені не давали сказати. Він виявився дуже самозакоханим. І як він міг мені подобатись? Я наскільки швидко намагалася допити кави, що просто давилася.

Коли моя нога вступила на поріг рідної оселі, я відчула свободу. Як мені було добре.

І знову добрий ранок, який я могла передбачити і всі дії Захара.

Єва вже встигла стати моїм особистим шофером. І не забуваючи для початку заїхати за кавою, ми поспішили до університету.

Перша пара пройшла досить добре, а від другої я була готова рвати і метати. Єва сіла ближче до Антона, а до мене підсів Кирило. У нього цілу пару не закривався рот і казав, що йому вчора сподобалася моя компанія. Я не знала, що йому сказати, щоб він відстав від мене, бо він здається хорошою людиною, нехай і дістає. Іноді він замовкав, тому що я просила, але далі коло його слів зростало. Але з приємного було те, що я ловила погляди Адріяна, але знову ж таки, я не могла розібратися, про що він може думати.

— Я можу  тебе провести? - радісно запитав Кирило, стискаючи шлейку портфеля.

Я вже була справді готова відмовити, але позаду себе відчула постать, а далі холодний, але такий спокійний голос:

— Я її проводжу, - Адріян став біля Кирила.

Готова визнати, у Кирила був переляк в очах, але цей хлопець навіть слова не зміг промовити, як одразу розвернувся і з розгубленими очима пішов геть.

— Нового друга знайшла? - упевнена, що в його голосі були нотки роздратування. Але чому?

— Ні, - тихо відповіла і відводячи очі від хлопця, подалася вперед, а він за мною.

— Він від тебе ніяк не відходить. Як це не друг? - ось чесно, він хоче, щоб я тут на нього гарчала, як зла собака?