part 11

Три дні по тому

Наші стосунки з Адріаном і раніше було важко назвати хорошими, але після того дня в клубі... між нами з'явилася порожнеча, майже вакуум. Якийсь нестерпний ніщо.

Єдиним нашим контактом залишалися змагання поглядів на парах. Я пильно дивилася, чекаючи, що він відвернеться, здасться, а він, не кліпнувши, вичікував того ж від мене.

Я помічала кожен його рух. Ці три дні він тримався осторонь Антона та його "зграї", навіть не підходив до них. Одразу майнула думка: можливо, щось сталося в клубі, коли я вже була на вулиці, але Антон мовчить, як партизан. Як Адріан встиг так вплинути на мене, що я фіксую кожен його крок?

Це важко виносити. Здається, я не просто звикла до нього – я стаю залежною. Навіть той його аромат, що завжди п'янив мені голову, тепер відчувається як нестерпна нестача. Мені його до біса не вистачає. Цей хлопець... він зводить мене з розуму.

— Емілія! — Я не стала обертатися, пропустила повз вуха своє ім'я. Мене надто захопила музика, що грала в навушниках. — Еміліє, стій! — Мене схопили за руку. Підвівши очі від руки, яка одразу кинулася у вічі, я подивилася на обличчя. Кирило. Принаймні, мій день обіцяв стати трохи цікавішим. Він почав щось говорити, але я не чула. Я зняла навушники, а хлопець округлив очі, усвідомивши, що я його не чула.

— Навушники, — я з винуватою усмішкою кивнула на ґаджет у руці.

— Вибач, — різко сказав він, дивлячись на землю. Я навіть не розуміла, за що і чому він так. — Вибач за той вечір, — швидше видав, але так і не підняв очей.

Тепер моя пам'ять освіжилася. Я згадала, як він просив допомоги з Адріаном, щоб стати популярнішим. Чому все зводиться до нього? Як же сильно це дратує.

— Послухай, це зовсім нічого, — я висмикнула руку з його хватки. Тепер він нарешті підвів на мене погляд. Хлопець був здивований такою заявою. Я давно забула той випадок, то чому він так зациклився?

— Правда? — Похмура усмішка на його обличчі змінилася на широку, радісну. — Ах, бляха! — Різко засміявся, — а я думав, що тобі від цього погано! — Він закивав, підтверджуючи власну здогадку. Я ж ніяк не могла відійти від шоку, не розуміючи, звідки він узяв цю ідею, та й минуло вже кілька днів.

— Кирило, все справді добре, — спокійно сказала я, поплескала його по плечу і вже зібралася йти, але хлопець прилип, як п'явка, в'язаючись за мною хвостиком.

— Я справді думав, що все через той випадок. Ти тоді була така... зла і скривджена. А сьогодні на парах... — Він замовк. Я вирішила ніяк це не коментувати, не хотілося створювати зайвого клопоту. Та й цей Кирило тепер здається дивним. А що, якщо він зрозуміє мене неправильно? — Коротше, Еміліє, можу я пригостити тебе чашкою кави? — Це мене вибило з колії. Він сказав це так серйозно. А мені було так добре в тиші. Але він продовжив говорити.

— Кирило, не те щоб... — Я замовкла, обмірковуючи слова, а хлопець зупинився, і я за ним. Потрібно якось нормально відмовити. А в голові зовсім не те. — Кирило, — продовжила, але знову настала пауза через те, що мені здалося, що хлопець зараз заплаче. Мої очі почали бігати з боку в бік, але я вперто продовжувала мовчати, обдумуючи план втечі від настирливого хлопця. Але в якийсь момент я побачила неподалік Адріана, який пильно дивився в наш бік. Може, мені здалося? Я зажмурилася. Там справді стояв він, весь такий ідеальний із себе, схрестивши руки на грудях із байдужим виглядом.

— Емілія, — заговорив Кирило. Я, не відводячи погляду від Адріана, торкнулася Кирила за кофту, як за рятівне коло, і протараторила:

— Я згодна на чашку кави, — Не знаю, чи зрозумів він хоч щось, але, стежачи за його реакцією і тим, як його обличчя стало яскравішим, можу зробити висновок, що зрозумів правильно.

Хлопець сам узяв мене за лікоть і потягнув убік, а я все намагалася відвести погляд від Адріана. Шкода, що його емоції я так і не могла прочитати. Він завжди спокійний.

Сидячи в кафе з Кирилом, я зрозуміла, що таких тортур у мене ще не було. Хлопець виявився надто балакучим, і я зрозуміла, що йому не важливий співрозмовник, а лише те, що вилітає з його рота. Він тільки й говорив, яке його майбутнє чекає. Про себе. І про себе рідного. Я у відповідь лише кивала і видавала звуки захоплення, бо більше мені не давали сказати. Він виявився неймовірно самозакоханим. І як він міг мені подобатись? Я так швидко намагалася допити каву, що просто давилася.

Коли моя нога ступила на поріг рідної оселі, я відчула свободу. Як же мені було добре.

І знову добрий ранок, який я могла передбачити, як і всі дії Захара.

Єва вже встигла стати моїм особистим шофером. І, не забуваючи для початку заїхати за кавою, ми поспішили до університету.

Перша пара пройшла досить добре, а від другої я була готова рвати і метати. Єва сіла ближче до Антона, а до мене підсів Кирило. У нього цілу пару не замовкав рот, і він казав, що йому вчора сподобалася моя компанія. Я не знала, що йому сказати, щоб він відстав від мене, бо він здається хорошою людиною, нехай і дістає. Іноді він замовкав, тому що я просила, але далі коло його слів зростало. Але з приємного було те, що я ловила погляди Адріана, але знову ж таки, я не могла розібратися, про що він може думати.

— Я можу тебе провести? — радісно запитав Кирило, стискаючи шлейку портфеля.

Я вже була справді готова відмовити, але позаду себе відчула постать, а далі холодний, але такий спокійний голос:

— Я її проводжу, — Адріан став біля Кирила.

Готова визнати: у Кирила був переляк в очах. Цей хлопець навіть слова не зміг промовити, як одразу розвернувся і з розгубленими очима пішов геть.

— Нового друга знайшла? — Я впевнена, що в його голосі були нотки роздратування. Але чому?

— Ні, — тихо відповіла я і, відводячи очі від хлопця, подалася вперед, а він за мною.

— Він від тебе ніяк не відходить. Як це не друг? — Ось чесно, він хоче, щоб я тут на нього гарчала, як зла собака?

— Ні. Він просто хороша людина, — Адріан просто хмикнув на мої слова і навіть засміявся. Мені стало прикро, але я намагалася це приховати маскою байдужості. Йому вдалося це вловити, тому що він моментально замовк.