part 10

АВТОР

— Емілія красива, і я хотів би з нею погратися в ліжку, — гордо вимовив хлопець, видавлюючи голос, щоб здаватися мужнішим, але це виглядало безглуздо, а іноді навіть трохи лякаюче.

— Ти маєш рацію, я б теж з нею хотів переспати, — і обидва хлопці зареготали. Сміх у вбиральні розійшовся луною.

Поруч із ними хмикнули. Коли вони обернулися, то різко завмерли з прикушеним язиком.

— То вам подобається Емілія? — Адріан підійшов ближче. Хлопці мовчали. Адріан знову хмикнув і ввімкнув кран. Холодна вода почала бігти по його руках, і на секунду йому це принесло насолоду. Посмішка відразу піднялася на його розслабленому обличчі, роблячи ямочки, коли він побачив у дзеркалі, як хлопці стиснулися один до одного.

Ті зовсім не знали, що від нього чекати. Та й Адріан не виглядав доброзичливо, хоча один із хлопців зайшов разом із ним до клубу, щось обговорюючи.

— Ви ж разом, — сказав один, дивлячись у підлогу, голос його смикався.

Одна брова Адріана піднялась у здивуванні.

— Чого б тобі нам допомагати? — інший різко підвів очі, і його голос став твердішим, коли він побачив, що Адріан обертається до них.

Темноволосий сперся на раковину, уважно поглядаючи на двох трохи зляканих хлопців. Здавалося, що вони щось зробили незаконне. Потім його погляд опустився на їхні руки, де один із них тримав білий пакетик із порошком. Коли хлопець побачив, що його спалили, він різко сховав пакетик у кишеню штанів. Як же Адріану було на це начхати.

— А що? — коротко промовив темноволосий. Але хлопці мовчали. Тоді Адріан підійшов ближче до них і майже шепочучи сказав: — Їй подобається, коли її торкаються, — з глузуванням, і, не сказавши більше ні слова, він вийшов.

Біля вбиральні стояла Емілія, яка не зводила майже заплаканих очей з Адріана. Хлопець її теж помітив. Адріан почав підходити до неї ближче, тільки дівчина все далі відступала, стискаючи білу тканину сукні до блідості рук.

— Який же ти... — голос почав підводити, вона не хотіла його більше бачити й із тремтячими ногами почала розвертатися.

ЕМІЛІЯ

Мені не хотілося слухати його виправдання. І чому він таке сказав? Що за дурнуваті ігри?

Тіло тремтіло, а в голові все спливало його розгублене обличчя, коли він вийшов, а перед ним стояла я.

Навіть не знаю, чи брати за диво те, що двері були прочинені, а музика сюди тихо долинала, і мені вдалося почути їхню розмову?

Як би я не намагалася себе стримати, а сльози пішли. Навіть не помітила, як опинилася в центрі танцмайданчика, потираючи рукавом сльози.

Мені здавалося, що я збожеволію. Одні думки давили за те, що нічого такого не було, він нічого не сказав, що могло б довести мене, а інші думки давили за те, що краще мені з ним не зв'язуватися. Це можна порівняти з тим, що на одному плечі сидить маленький демон, а на іншому – ангел.

Навколо крутились люди в танці. Я піднімаю голову, і голова ще сильніше закручується, коли в очах мерехтить величезна срібляста куля.

— Еміліє! — чую біля себе, але не наважуюся подивитися, хто це. — Еміліє! — голос став голоснішим.

— Чого тобі? — байдуже кинула, дивлячись, хто мене потривожив.

Звичайно, це та безсоромна морда, з якою розмовляв Адріан.

Він тримав два келихи вина. Один почав сунути мені до рук, але я кинула на хлопця беземоційний погляд і заховала руки за спиною.

— Не треба, — гаркнула і відійшла далі.

Але хлопцеві не сподобалася моя поведінка. Наступної миті чую, як один келих летить об підлогу, а він підлітає до мене і бере своїми брудними руками мене за талію і все ближче й ближче притягує до себе однією рукою, а другою тримає келих. Нахиляється до губ і опускає одну руку, тільки тепер та сама рука зачіпає сукню. Я різко його пхаю з усіх сил, деяка рідина виливається з келиха. Я так хотіла піти звідси і вже повертаюся, щоб попрямувати до виходу.

— Усім даєш, а мені не можеш? — кричить услід. З повним нерозумінням я повертаюся до нього. — Вирішила, що цариця? Прості смертні тобі ніхто? Так, Еміліє? — на хлопця навалюється напад агресії. Він з усіх сил стискає інший келих, але він летить, як і другий, на підлогу, тільки цей залишився більш вцілілий. Ледь вловлювана посмішка прослизає його обличчям, він бачить, як мій стривожений погляд падає на той келих, який тепер без верху, і починає його піднімати, підносячи собі на зап'ястя.

Тепер у клубі немає такого галасу. Усі дивляться або на мене, або на цього хлопця, котрий збирається зробити біса що.

Але наступні його дії мене просто лякають до тремтіння по всьому тілу.

— Тоді це на твоїй совісті! — кричить, ніби якийсь душевно хворий. Його очі так і вилазять, а гострими кінцями на келиху він проводить собі по руці. З рани одразу починає текти кров краплями, а сам він задоволено посміхається.

Миттю мене огортає страх. Я стою і навіть слова сказати не можу, не можу поворухнутися.

Чую хрускіт: він сильніше стиснув побитий келих, і той лопнув, а маленькі скельця посипалися на підлогу.

Підводячи очі, бачу його шалені очі, які так і хочуть мене чимось проткнути.

— Мале стерво! — він починає на мене наступати. Я заплющую очі. І так було страшно.

Але нічого не відбувається. Чую гучний звук, після звуку — удару. Повільно, ніби мене від цього хтось уб'є, розплющую очі і бачу, як Адріан висить над тим хлопцем і завдає сильних ударів.

— Бий! Бий! Бий! — люди починають кричати. Голова починає розколюватися.

Люди ніби збожеволіли. Починають мене пхати в різні боки, щоб дістатися центру того, що відбувається. Я вже й сама туди несвідомо починаю йти, ноги самі ведуть. Ще трохи, і я буду там, тільки мене смикають за руку і я бачу перед собою Єву. Антон та інший хлопець біжать до Адріана, а Єва мене тягне до виходу.

— Що це, чорт забирай, було? — зла, як собака, Єва вилітає з клубу й опускає мою руку.

На зап'ясті утворився слід від її хватки та нігтів, які сміливо можна назвати пазурами.

— Я й сама не встигла усвідомити, — тихо бурмочу, а в очах з новою силою спливають картинки, як Адріан налетів на того хлопця.