part 10

ЗІ СТОРОНИ АВТОРА

— Емілія красива і я хотів би з нею погратися в ліжку, - гордо вимовив хлопець видавлюючи голос, щоб здаватися мужнішим, але це виглядало безглуздо, а іноді навіть трохи лякаюче.

— Ти маєш рацію, я б теж з нею хотів переспати, - і обидва хлопці зареготали, сміх в вбиральні розійшовся луною.

Поруч із ними хмикнули, а коли вони обернулися, різко завмерли з прикушеним язиком.

— То вам подобатися Емілія? - Адріян підійшов ближче. Хлопці мовчали. Адріян знову хмикнув і ввімкнув кран, холодна вода почала бігти по його руках і на секунду йому це принесло насолоду. Посмішка відразу піднялася і на розслабленому обличчі роблячи ямочки, коли він побачив у дзеркалі, як хлопці стиснулися один до одного.

Ті зовсім не знали, що від нього чекати. Та й Адріян не виглядав доброзичливо, нехай один із хлопців зайшов разом із ним до клубу щось обговорюючи.

— Ви ж разом, - сказав один дивлячись у підлогу, голос смикався.

Одна брова Адріяна піднялась в здивувані.

— Чого б тобі нам допомагати? - один різко підвів очі і його голос став твердішим, коли побачив, що Адріян обертається до них.

Темноволосий сперся на раковину уважно поглядаючи на двох трохи зляканих хлопців, здавалося, що вони щось зробили незаконне, а потім його погляд опустився на їхні руки, де один з них тримав білий пакетик з порошком. Коли він побачив, що їх спалили, різко сховав пакетик у кишеню штанів. Як же Адріяну було на це начхати.

— А що? - коротко промовив темноволосий. Але хлопці мовчали, тоді Адріян підійшов ближче до них і майже шепочучи сказав: — їй подобається, коли її торкаються, - з глузуванням, і не сказавши ні слова більше, він вийшов.

Біля вбиральні стояла Емілія, яка не зводила майже заплаканих очей з Адріяна, який її теж помітив. Хлопець почав підходити до неї ближче, тільки дівчина все далі відступала, стискаючи білу тканину до блідості рук.

— Який же ти... - голос почав підводити, вона не хотіла його більше бачити і з тремтячими ногами почала розвертатися.

ЗІ СТОРОНИ ЕМІЛІЇ

Мені не хотілося слухати його виправдання. І чому він таке сказав? Що за дурноваті ігри?

Тіло тремтіло, а в голові все спливало його розгублене обличчя, коли він вийшов, а перед ним стояла я.

Навіть не знаю чи брати за диво те, що двері були прочинені, а музика сюди тихо долинала і мені вдалося почути їхню розмову?

Як би я не намагалася себе стримати, а сльози пішли. Навіть не помітила, як опинилася в центрі танцмайданчику, потираючи рукавом сльози.

Мені здавалося, що я збожеволію. Одні думки давили за те, що нічого такого не було, він нічого не сказав, щоб могло довести мене, а інші думки давили за те, що краще мені з ним не зв'язуватися. Це можна порівняти з тим, що на одному плечі сидить маленький демон, а на іншому – ангел. Навколо крутились люди в танці. Я піднімаю голову і голова ще сильніше закручується, коли в очах мерехтить величезна срібляста куля.

— Емілія! - чую біля себе, але не наважуюся подивитися, хто це. — Емілія!- голос став голоснішим.

— Чого тобі? - байдуже кинула, дивлячись, хто мене потривожив.

Звичайно, це та безсоромна морда з якою розмовляв Адріян.

Він тримав два келихи вина. Одну почав сунути мені до рук, але я кинула на хлопця без емоційний погляд і заховала руки за спиною.

— Не треба, - гаркнула і відійшла далі.

Але, хлопцеві не сподобалася моя поведінка. Наступного моменту чую, як один келих летить об підлогу, а він підлітає до мене і бере своїми брудними руками мене за талію і все ближче і ближче притягує до себе однією рукою, а другою тримає келих. Нахиляється до губ і опускає одну руку, тільки тепер та сама рука зачіпає сукню. Я різко його пхаю з усіх сил, деяка рідина виливається з келиха. Я так хотіла піти звідси і вже повертаюся, щоб попрямувати до виходу.

— Усім даєш, а мені не можеш? - кричить у слід. З повним непорозумінням я повертаюся до нього. — Вирішила, що цариця? Прості смертні тобі ніхто? Так, Еміліє? - на хлопця навалюється напад агресії. Він з усіх сил стискає інший келих, але він летить як і другий на підлогу, тільки цей залишився більше вцілілий. Ледве вловлююча посмішка прослизає його обличчям, він бачить, як мій стривожений погляд падає на той келих, який тепер без верху, і починає його піднімати підносячи собі на зап'ястя.

Тепер, у клубі немає такого галасу. Всі дивляться або на мене, або на цього хлопця, котрий збирається зробити біса що.

Але наступні його дії мене просто лякають до тремтіння по всьому тілу.

— Тоді це на твоїй совісті! - кричить, ніби якийсь душевно хворий. Його очі так і вилазять, а гострими кінцями на келиху він проводить собі по руці. З рани відразу починає текти кров краплями, а сам він задоволено посміхатися.

Миттю мене огортає страх. Я стою і навіть слова сказати не можу, не можу поворухнутися.

Чую хрускіт, він сильніше стиснув побитий келих і той лопнув, а маленькі скельця посипалися на підлогу.

Підводячи очі і бачу його шалені очі, які так і хочуть мене чимось проткнути.

— Мале стерво! - він починає на мене наступати, я заплющую очі. І так було страшно.

Але нічого не відбувається, чую гучний звук, після звуку удару. Повільно, ніби мене від цього хтось уб'є, розплющуючи очі і бачу, як Адріян вісить над тим хлопцем і завдає сильних ударів.

— Бий! Бий! Бий! - люди починають кричати. Голова починає розколюватися.

Люди ніби збожеволіли. Починають мене пхати в різні боки, щоб дістатися центру того, що відбувається. Я вже й сама туди несвідомо починаю йти, ноги самі ведуть. Ще трохи і я буду там, тільки мене смикають за руку і я бачу перед собою Єву. Антон та інший хлопець біжуть до Адріяна, а Єва мене тягне до виходу.

— Що це чорт забирай було? - зла, як собака, Єва вилітає з клубу і опускає мою руку.

На зап'ясті утворився слід від її хватки та нігтів, які сміливо можна назвати пазурами.

— Я й сама не встигла усвідомити, - тихо бурмочу, а в очах з новою силою спливають картинки, як Адріян налетів на того хлопця.