part 9

ЕМІЛІЯ

Все відбувається надто швидко. Я стою в центрі клубу, навколо натовп, який спочатку танцював, а потім люди ніби завмерли, і на мить мені здалося, що світ зупинився. Ніби кадр із фільму перед моментом апокаліпсису, де для героя здається, що зараз буде кінець, і все навколо перестає ворушитися. Навіть дощ перестає падати і завмер. Так само і в мене зараз.

Сотні очей дивляться на мене. Навпроти стоїть хлопець із розбитим келихом. Краплі того, що він пив п'ять хвилин тому, почали стікати по гострих кінцях скла. Деякі краплі змішуються з червоною кров'ю з його руки, де тепер назавжди залишиться невеличкий шрам, і капають на підлогу. Мої очі іноді опускаються на червону пляму на моїй сукні. Руки тремтять. Я була готова впасти на коліна. Переді мною була маленька калюжа крові, і знову мій погляд повертається до хлопця. Його очі були нелюдської подоби, настільки вони мене лякали. Його ніздрі то здіймалися, то опускалися. Чую хрускіт: він сильніше стиснув побитий келих, той лопнув, і маленькі скельця посипалися на підлогу. Мені хотілося сховатися десь у кутку від цього злого погляду.

— Мале стерво! — він починає на мене наступати. Я заплющую очі. І так було страшно.

Але нічого не відбувається. Чую гучний звук, після звуку — удар. Повільно, ніби мене від цього хтось уб'є, я розплющую очі і бачу, як Адріан висить над тим хлопцем і завдає сильних ударів.

Хах. Що ж він почав? Це ж через нього вся ця ситуація.

Декілька годин раніше

Єві вдалося мене вмовити на безглузду поїздку до клубу. Я відмовлялася як тільки могла, просто всіма мовами світу, бо мені здалося, що подруга не знала своєї рідної мови — української. Довелося перераховувати всі мови світу, але вона й тих не розуміла і дала твердо знати, що буде за дві години в мене вдома. І вона не збрехала.

Бабуся покликала мене на перший поверх, а перед нею стояла Єва, готова провалитися крізь землю від скептичного погляду орла моєї бабусі. Бабуся нікого з моїх друзів недолюблює. Вона хоч якось нормально ставилася до моїх знайомих (в тому числі й до Єви), але друзів Захара вона випровадила з віником у руках аж до паркану будинку. А зараз я бачила картинку, яка так мене збивала з пантелику. Бабуся інакше ставилася до подруги, нехай і погляд був повної нелюбові.

— О, супер, ти вже готова, — дівчина пройшла до диванчика, а бабуся попрямувала на кухню.

— Ні, не готова, — відмахнулася, підходячи ближче до подруги.

— Ти серйозно? На тобі ж сукня! — вона обвела мене поглядом і вказала на білу сукню. Вона точно була не для клубів, а скоріше для прогулянки пляжем, але Єва, мабуть, вважала інакше.

— Мені було жарко, і я його одягнула, — сіла поруч із подругою. — Я все ще не маю бажання кудись іти, — додала.

— Та досить тобі! Ходімо, — занила, протягуючи. Навіть почала смикатися, як маленька дитина, коли випрошує кіндер або іграшку в магазині. — І на тобі чудова сукня! — дівчина різко заспокоїлася.

— Це ти так кажеш, щоб я йшла, — я склала руки на грудях і закотила очі.

Несподівано біля нас з'явилася бабуся з тацею в руках, де були дві кружки чаю та тости з ковбасою. Ми з Євою округлили очі й одразу подякували. А це як? Бабуся сама на себе стала не схожою!

— Еміліє, дитинко, чому ти не хочеш розважитися з подругою? — ласкавим голосом промовила вона.

Не вірю своїм вухам. Потрібно сходити перевіритися до отоларинголога, може, проблема зі слухом? Чи у бабусі якісь проблеми?

Було не було, але вже за кілька хвилин я сиділа в машині Єви. Перечити бабусі зовсім не хотілося, та ще й під боком Єва, яка весь час кудкудакала від радості.

Я була зла, незадоволена всім на світі, стиснута, і здавалося, що як тільки мені сказати слово чи доторкнутися, одразу стану їжачихою і кидатимуся голками.

Мою думку щодо клубу ніхто не хотів почути.

— Перестань дутися, — Єва провела рукою по мені, а я різко відсмикнулася в інший бік.

Почула важке зітхання подруги, я миттю вирішила на неї подивитися. Мені навіть здалося, що її душить совість, бо погляд у подруги тепер був нещасним.

Ну і нехай! Мене ж примусово тягнуть у клуб.

І ось ми нарешті на підході. Біля клубу стояв Антон та двоє його друзів. Вони були такі радісні. Ми з Євою вийшли з машини, і дівчина одразу підбігла до Антона, махаючи мені долонькою, щоб я підійшла.

Може, поки ще не пізно, мені втекти?

— Скоро має підійти Адріан. Може зайдемо в клуб і там його почекаємо? — я була помітно здивована.

Все ж таки він вирішив приїхати? І чому це у нього плани змінились?

— Так, ідемо. Він нас знайде, — Єва почала йти першою, але коли помітила, що я все також стою на місці, повернулася до мене. — Еміліє, ходімо, — вона знову помахала ручкою.

Вираз обличчя Єви різко змінився. Хлопці почали посміхатися і дивитися наче крізь мене. Я вирішила обернутися і дізнатися, що там. Але як тільки моя голова почала обертатися, в ніс ударив знайомий парфум і на плече лягла важка рука. Від цього запаху стало так п'янко, і тіло миттю розслабилося. Що він робить зі мною?

— Мене дожидаєшся? — його дихання обпекло мені шкіру, коли він почав шепотіти. Здавалося, що його губи зараз вкусять мені мочку вуха, але... почала б я чинити опір і як шугана реагувати на це?

— Що робите? — до нас підійшов один із хлопців, які чекали нас. Адріан різко відсторонився і пішов за хлопцем, який почав сміятися і щось розповідати Адріану. А я намагалася прийти до тями від своїх думок, які кілька хвилин тому не давали мені спокою. І тільки-но почала робити крок за кроком, зрозуміла, що тепер холодно у тому місці, куди кілька секунд тому притулився Адріан.

Мені не... подобається те, що він робить. Але я як фурія продовжуватиму на нього реагувати. Не хочу, щоби зі мною грали.

Кинувши погляд на хлопців, які переступили поріг, я обернулася до Єви, яка з нерозумінням дивилася то на мене, то на Адріана.