part 8

Мої очі почали бігати по аудиторії у пошуках Єви. І ось нарешті, задоволена дівчина сиділа майже на останньому ряду. Я швидко підбігла до неї і після того, як вмостилася, зайшов і Адріян, але хлопець зовсім не розмірковував куди сісти і пішов на перший ряд.

Лекція була до мурашок по шкірі нудною. Бачила, як деякі одногрупники почали позіхати, зокрема й я. Було не так цікаво слухати еластичність попиту та пропозиції та й ринкову рівновагу, я намагалася подолати бажання сну і хоч щось упіймати з того, що мені говорять. Бажання писати не було зовсім і через муки доводилося щось черкати в зошиті. Цей зошит можна було сміливо назвати «Зошит мук».

І знову мій погляд кинувся на Колісника. Той спокійно сидів, навіть муха, яка встигла намотати кілька кіл в аудиторії, не встигла привернути його увагу. Він майже кожне слово записував у зошиті. Встигла помітити, що викладачка на нього поглядала і раділа, коли хлопець укотре робив замітку.

Ну, я не можу не сказати, що щиро його не розумію. У нього чудова кар'єра в Лондоні, контракти, він заробляє хороші гроші. Якщо ми сьогодні вичаємо попит, то я можу сказати, що і на Адріяна є попит в його кар'єрі? А він прохолоджується в університеті в іншій країні. Міг же спокійно дистанційно навчатися, чого аж сюди приперся? Поганяти? Мені вже відомо, що у нього хист до гонок.

Пара добігає кінця, деякі вирішили позбавити себе такої пари ще по середині, а деякі відразу втекли, як тільки почав дзвеніти дзвінок. А є й ті, що залишилися стояти і чекати чогось, і одна з «цих» я.

Єва почала мене тягнути, як мішок картоплі, до виходу, але я вперто чекала, коли Адріяна похвалять, бо я бачила, як у викладачки світилися очі від того, що хоч хтось робить конспект.

— Ідемо швидше! - Єва почала тиснути на плечі, але я продовжувала стояти на своєму.

І ось, нарешті. До Адріяна підійшли і почали засипати всіма словами про те, який він старанний хлопчик.

Чому мені нічого не говорили на першому курсі? Я теж робила великий обсяг роботи.

Єві вдалося мене витягти за двері, тільки цього разу я й сама почала йти.

— Ти бачила? - Єва засміялася і дала мені свій телефон.

«Щойно бачив, як викладачка з економіки хвалила нашого новенького» - і за цим було три злих емодзі.

«Я теж. Як же дратує. Його на руках незабаром носитимуть? Це ж не вперше!»

«Хахха»

І ось мої очі натикаються на повідомлення Нікі. Справжній воїн, який руками та ногами за модельку.

«Ну ви чого? Він же намагається, а ви ні! Заслужив значить!» - як же розумно і хитро вона це написала. Знає ж, що він у цьому чаті.

Дехто підтримав Ніку.

«Не починайте, він теж у цьому чаті» - і поруч емодзі, які сміються. Додумався ж хтось написати.

— Тримай, -  я дала телефон подрузі. Стало далі не цікаво читати, як ті, які спочатку наговорили гидот, тепер намагаються виправдатися.

— Єво, Євочко,- до нас підійшов Антон, а ззаду плелися його друзі, а разом з ними Адріян, який дивився в телефон не відводячи очі, мабуть, почав читати повідомлення в чаті, тому що іноді його обличчя так і кривилося, ніби з'їв десяток гнилих лимонів. Антон обійняв Єву ззаду і притягнув до себе цілуючи в щічку. У мене навіть тремтіння пройшлося тілом, а в голові з'явилася картинка їх за рогом Антонового будинку. Ось куряча голова, треба було мені туди йти? Тепер у снах сниться.

І поки я літала на чорних хмарах, хтось зачепив мене плечем. Обертаюся і бачу Адріяна, який зволив зупинитися і подивитися хто ж мало не полетів через нього. Але тільки-но його очі ловлять далеко незадоволене моє обличчя, починає показувати обличчя хижака. Я ж можу на нього сердитись? Він зняв окуляри і повісив на комір свого жилета. Посмішка так і не сходила з його обличчя, навіть засунув телефон у кишеню штанів.

— Емілія, яка радість! - він підійшов ближче.

Я тільки скривилася. Задумав щось?

—Сьогодні буде чудовий день і вечір! - і поки я не зводила очей від задоволеної фізіономії Адріяна і намагалася зрозуміти, що ж йому хочеться, Єва встигла прослизнути до мене і обійняти за плечі, вона ще так голосно сказала свої пропозиції, що я підстрибнула і відійшла чим далі від такої повної енергії дівчини. Але Єву це ніяк не збентежило, а тільки наповнило більше ентузіазмом. — Ми повинні піти в клуб! - я округлила очі. З такими темпами я забуду, як виглядає мій будинок і залишусь без грошей, житиму не зрозуміло де.

— Ні, у мене не виходить. Є плани, - перший висловив свою думку Адріян. Я тільки хмикнула на його слова і, мабуть, він це побачив, тільки ніяк не відреагував.

— Я теж не можу, - подивилася на Єву. Її обличчя різко накрив смуток.

— Чому? Буде ж весело! - знову починаються вмовляння з боку подруги. Знаючи її, вона буде надсилати мені по кілька повідомлень на годину і в якийсь момент це спрацює, одне повідомлення мене вмовить і я сидітиму разом з усіма за столом і вмиратиму з нудьги, думати, як мене вмовили і чому ж я пішла. Жалів у мене буде ціла торба, буду терзати себе зі всіх сторін.

— Все, Єво, годі. Я додому, - махнувши їй рукою, я подалася до виходу. Навіть не стала обертатися, щоб не бачити її очі на кшталт, як у кота в чоботях, бо мене це вмовить. А в мене, повторюся, немає жодної краплинки бажання сидіти за столом із алкоголем.

***

ЗІ СТОРОНИ АВТОРА

Хлопець некваплячи піднімався до себе в квартиру, в голові тисяча слів і думок крутились одна за іншою і ось уже знайомі двері перед носом, а за тими дверима довгоочікуваний спокій і сон, який так і просився.

— Нарешті, - хлопець переступає поріг і вдихає знайомий аромат.

Швидко скидає пошарпані кеди vans, які ще в тому році встигли відслужити своє, але хлопець ніяк не може попрощатися з ними, зручні і все.

На телефон надійшло повідомлення, він уже здогадався, хто це і з безглуздою усмішкою виймає телефон.

«Так маленька Емілія все ще не надумала йти в клуб?» —прочитав своє повідомлення, а за цим і відповідь дівчини, яка викликала у нього сміх: