part 8

Мої очі почали бігати по аудиторії у пошуках Єви. І ось нарешті, задоволена дівчина сиділа майже на останньому ряду. Я швидко підбігла до неї і, щойно вмостилася, зайшов Адріан. Але хлопець зовсім не розмірковував, куди сісти, і пішов на перший ряд.

Лекція була до мурашок по шкірі нудною. Я бачила, як деякі одногрупники почали позіхати, зокрема й я. Було не так цікаво слухати про еластичність попиту та пропозиції і про ринкову рівновагу. Я намагалася побороти бажання спати й хоч щось ухопити з того, що мені говорять. Бажання писати не було зовсім, і через ці мукидоводилося щось черкати в зошиті. Цей зошит можна було сміливо назвати «Зошит мук».

І знову мій погляд кинувся на Колісника. Той спокійно сидів, навіть муха, яка встигла намотати кілька кіл в аудиторії, не привернула його уваги. Він записував майже кожне слово у зошиті. Я встигла помітити, що викладачка на нього поглядала і раділа, коли хлопець вкотре робив замітку.

Ну, я не можу не сказати, що щиро його не розумію. У нього чудова кар'єра в Лондоні, контракти, він заробляє гарні гроші. Якщо ми сьогодні вивчаємо попит, то я можу стверджувати, що і на Адріана є попит у його кар'єрі! А він прохолоджується в університеті в іншій країні. Міг же спокійно дистанційно навчатися, чого аж сюди приперся? Поганяти? Мені вже відомо, що у нього хист до гонок.

Пара добігала кінця. Деякі вирішили позбавити себе такої «насолоди» ще по середині, а деякі одразу втекли, щойно почав дзвеніти дзвінок. А є й ті, що залишилися стояти і чекати чогось, і одна з «цих» — я.

Єва почала мене тягнути, як мішок картоплі, до виходу, але я вперто чекала, коли Адріана похвалять, бо я бачила, як у викладачки світилися очі від того, що хоч хтось робить конспект.

— Ідемо швидше! — Єва почала тиснути на плечі, але я продовжувала стояти на своєму.

І ось, нарешті. До Адріана підійшли і почали засипати всіма словами про те, який він старанний хлопчик.

Чому мені нічого не говорили на першому курсі? Я теж робила великий обсяг роботи.

Єві вдалося мене витягнути за двері, тільки цього разу я й сама почала йти.

— Ти бачила? — Єва засміялася і дала мені свій телефон.

«Щойно бачив, як викладачка з економіки хвалила нашого новенького» — і за цим було три злих емодзі. «Я теж. Як же дратує. Його на руках незабаром носитимуть? Це ж не вперше!» «Хахха»

І ось мої очі натикаються на повідомлення Ніки. Справжній воїн, який руками та ногами за модельку.

«Ну ви чого? Він же намагається, а ви ні! Заслужив, значить!» — як же розумно і хитро вона це написала. Знає ж, що він у цьому чаті.

Дехто підтримав Ніку. «Не починайте, він теж у цьому чаті» — і поруч емодзі, які сміються. Додумався ж хтось написати.

— Тримай, — я віддала телефон подрузі. Стало далі не цікаво читати, як ті, хто спочатку наговорив гидот, тепер намагаються виправдатися.

— Єво, Євочко, — до нас підійшов Антон, а ззаду пленталися його друзі, а разом із ними Адріан, який дивився в телефон, не відводячи очей. Мабуть, почав читати повідомлення в чаті, тому що іноді його обличчя так і кривилося, ніби з’їв десяток гнилих лимонів.

Антон обійняв Єву ззаду і притягнув до себе, цілуючи в щічку. У мене навіть тремтіння пройшлося тілом, а в голові з’явилася картинка їх за рогом Антонового будинку. Ось куряча голова, треба було мені туди йти? Тепер у снах сниться.

І поки я літала на чорних хмарах, хтось зачепив мене плечем. Обертаюся і бачу Адріана, який зволив зупинитися і подивитися, хто ж мало не полетів через нього. Але щойно його очі ловлять моє далеко незадоволене обличчя, починає показувати обличчя хижака. Я ж можу на нього сердитись? Він зняв окуляри й повісив на комір свого жилета. Посмішка так і не сходила з його обличчя, навіть засунув телефон у кишеню штанів.

— Еміліє, яка радість! — він підійшов ближче.

Я тільки скривилася. Задумав щось?

— Сьогодні буде чудовий день і вечір! — і, поки я не зводила очей від задоволеної фізіономії Адріана й намагалася зрозуміти, що ж йому хочеться, Єва встигла прослизнути до мене й обійняти за плечі. Вона ще так голосно сказала свої пропозиції, що я підстрибнула і відійшла чим далі від такої повної енергії дівчини. Але Єву це ніяк не збентежило, а тільки наповнило більшим ентузіазмом. — Ми повинні піти в клуб!

Я округлила очі. З такими темпами я забуду, як виглядає мій будинок, і залишуся без грошей, житиму не зрозуміло де.

— Ні, у мене не виходить. Є плани, — перший висловив свою думку Адріан. Я тільки хмикнула на його слова і, мабуть, він це побачив, тільки ніяк не відреагував.

— Я теж не можу, — подивилася я на Єву. Її обличчя різко накрив смуток.

— Чому? Буде ж весело! — знову починаються вмовляння з боку подруги. Знаючи її, вона надсилатиме мені по кілька повідомлень на годину, і в якийсь момент це спрацює. Одне повідомлення мене вмовить, і я сидітиму разом з усіма за столом і вмиратиму від нудьги, думатиму, як мене вмовили, і чому ж я пішла. Жалів у мене буде ціла торба, буду терзати себе з усіх боків.

— Усе, Єво, годі. Я додому, — махнувши їй рукою, я подалася до виходу. Навіть не стала обертатися, щоб не бачити її очі на кшталт як у кота в чоботях, бо мене це вмовить. А в мене, повторюся, немає жодної краплинки бажання сидіти за столом з алкоголем.

***

АВТОР

Хлопець неквапом піднімався до себе в квартиру. У голові тисяча слів і думок крутилися одна за одною. І ось уже знайомі двері перед носом, а за тими дверима довгоочікуваний спокій і сон, який так і просився.

— Нарешті, — хлопець переступає поріг і вдихає знайомий аромат.

Швидко скидає пошарпані кеди Vans, які ще того року встигли відслужити своє, але хлопець ніяк не може попрощатися з ними: зручні й усе.

На телефон надійшло повідомлення. Він уже здогадався, хто це, і з безглуздою усмішкою виймає телефон.

«Так маленька Емілія все ще не надумала йти в клуб?» — прочитав своє повідомлення, а за цим і відповідь дівчини, яка викликала в нього сміх: «НІ! І будь добрим, видали мій номер»