part 7

Навіть не віриться. І куди ж мене привіз Адріан? До будинку Антона!

Адріан навіть злив мені план свого друга: Єва давно хотіла поганяти з Антоном, але той вічно знаходив дурні відмовки. Після сварки йому треба було якось помиритися зі своєю дівчиною, і хлопець вирішив з нею покататися. А Єва є Єва — вона одразу ж погодилася, щойно побачила машину.

Зараз я дивлюся на свого далекого від життя братика. Той ледь-ледь перебирає ногами, одна ступня вдаряється об іншу, і хлопець готовий полетіти долілиць. Він, як літак, коли йде на посадку. Тільки якщо в літака запланована посадка, то він навіть не розуміє, що падає. Добре, що хоч на диван.

— Еміліє, вибач. Ми не знали, що він... — хлопець кивнув на брата, — так слабо переносить алкоголь, — друг Антона потер потилицю, чи то через збентеження, чи то через те, що відчував свою провину в такій безглуздій події.

Адріан біля мене важко видихнув. Мабуть, йому вже швидше хотілося звідси змитися, як і мені, але практично кожен друг Антона чомусь хотів спокутувати переді мною свою провину в тому, що молодший недоумок сім'ї Ризник тільки понюхав алкоголь і вже відчуває над головою метелики. Ну, що ж це за... незрозуміло що?

— Гаразд, добре. Я піду допоможу Захарові, а ти йди в машину, — запропонував Адріан.

Я подивилася на Захара, той виглядав важчим, ніж зазвичай. Я згодна з його чудо-планом, бо не впевнена, що зможу дійти із Захаром до машини сама. Але варто було Адріану рушити до брата, як я теж попленталася за ним по п’ятах. Він устиг окинути мене запитальним поглядом, але я обійшла його і підійшла до сплячого брата. Той сопів і намагався перевернутися з боку на бік. Ух, як же він завтра отримає!

— Захаре, до чого ж я зараз зла! — я замахнулася, щоб дати братові потиличника. Може, коли зрозуміє, що тут його сестра, сам побіжить додому?

— Еміліє, дай я його підніму, — Адріан відсунув мене далі від брата.

А далі мені довелося спостерігати, як Адріан намагається вивести Захара з дому, а той усе пручався і бурчав. Ну що ж за братика мені послали? Я щось не так зробила в минулому житті?

Я тихо йшла за Адріаном, тільки іноді мій погляд опускався на його руки. Хлопець то послаблював хватку, то сильніше стискав руки Захара. І ось нарешті вони дісталися машини. На подив, Захар сам заліз на заднє сидіння й одразу вмостився.

Я почала обходити машину, як до мене долинув знайомий сміх і голос. Я одразу попрямувала на звуки. Адріан щось кричав, але я була надто зосереджена на голосі Єви. Коли я повернула за ріг, побачила, як моя подруга була притиснута до стіни Антоном, він нахилявся все ближче і ближче, а далі я не хотіла ставати свідком сцени їхнього поцілунку. Аж надто багато мені сьогодні довелося побачити.

***

Ранок розпочався з того, що на виході з кімнати мене перехопив Захар. Бажання слухати його байки в мене геть немає, але мені не залишалося виходу, як почати спускатися. Думала-гадала, що брат залишиться страждати на другому поверсі будинку, але ж ні, йому поговорити хочеться.

— Еміліє, мені недобре, — Захар почав за мною волочитися сходами, щось бурмотів, намагався вхопитися за поручні.

Це ще йому пощастило, що батьків викликали на роботу з самого ранку, а бабуся спить, бо йому був би ще той солодкий ранок.

— Захаре, не треба було нюхати ковпачок з алкоголем, — я засміялася. Почула, як брат невдоволено почав бурчати. Проклинав мене, значить.

— Я взагалі-то дуже допоміг хлопцям! — серйозно засудив він.

— Звичайно, звичайно, — із сарказмом.

Почула, як брат хмикнув, але не вирішив далі мені щось доводити, бо зрозумів, що це марно. Не вперше такі випадки. Тільки він раніше був готовий битися в груди, як горила у фільмах, аби довести мені свою правоту.

Захар сів на м’який кухонний стільчик, а я пішла на пошуки пластівців. Побачивши їх аж на верхній поличці, пішла по табуретку, але тільки-но я була готова стати на табуретку — пластівців не стало. Повернувши голову, помітила, як Захар почав уже заливати смакоту молоком. Наплювавши на ту табуретку, яка мені вже ніяк не допоможе, я побігла до пластівців, бо знаючи брата, мені там нічого не залишиться, я не зможу поснідати тим, що так подобається. А Захар буде ситий, як кіт молоком.

— Ти хоч мені залиш! — і, не дочекавшись відповіді, почала виривати упаковку.

В Захара вже вся миска повна, а він ще хоче сипати. Що за безглузда помста?

— У мене ще не все! — він почав забирати назад упаковку, але я теж не здамся. Ще чого!

— До речі, — він різко відпустив упаковку і подивився на щось, згадуючи. Ці пластівці, мабуть, не чекали, що мій братик їх відпустить, тому всі вони мало не засипали стіл. — Я вчора бачив Адріана Колісника! Навіть говорив, — його очі засвітилися. — Уявляєш? — приклав дві руки до голови й різко відвів, ніби робив вибух, навіть почав озвучувати свій рух.

Зовсім забула, за ким може фанатіти мій брат. Я просто закотила очі, насипаючи свій сніданок, а Захар, мабуть, чекав більшого, і через це невдоволено кинув на мене погляд та підтис підборіддя.

— А ще ти його попросив мене притримати. Забув? — від мене так і хлюпало невдоволення з усіх боків.

— Ну... — протягнув він, — це були вимушені заходи, — його погляд пом’якшав, і він одразу поліз до себе в кишені. Вийняв телефон і почав дивитися в нього. Це його спосіб показати мені, що далі в розмові він не зацікавлений.

— Аякже, — прошепотіла я, набиваючи рота пластівцями.

— А це ще що?! — брат різко підвівся з місця. Його стілець відлетів кудись убік, а сам він стояв із відкритим ротом. Він настільки голосно крикнув, що не найстрашніше те, що я мало не подавилася всім, що було в роті, а те, що бабуся могла почути. А в неї ще який слух! Собака позаздрить.

— Ти чого кричиш? — я підбігла до нього, щоб закрити рота. Ззаду хлопця мені в очі кинувся стільчик, я одразу його підняла та посадила брата. На екрані його смартфона була картинка про випадки на перегонах.