part 7

Навіть не віриться. І куди ж мене привіз Адріян? До будинку Антона!

Адріян навіть злив мені план свого друга. Єва давно хотіла поганяти з Антоном, але той її не брав все, вічно дурні відмовки і так далі, а тут вони посварилися і треба було якось помиритися зі своєю дівчиною і хлопець вирішив з нею поганяти, а Єва є Єва, погодилася, щойно побачила машину.

Зараз я дивлюся на свого далекого від життя братика. Той перебирає ледь-ледь ногами, одна ступа вдаряється об іншу і хлопець готовий полетіти зверху вниз. Він, як літак, коли йде на посадку. Тільки якщо у літака запланована посадка, то той навіть не розуміє, що падає. Добре, що на диван хоч.

— Емілія, вибач. Ми не знали, що він... - хлопець кивнув на брата, - так слабо переносить алкоголь, - хлопець потер потилицю, чи то через збентеження, чи то через те, що відчував свою провину в такій безглуздій події.

Адріян біля мене тяжко видихнув. Мабуть, йому вже скоріше хотілося звідси змитися, як і мені, але практично кожен друг Антона, чомусь хотів очистити переді мною свою провину в тому, що молодший недоумок сім'ї Ризник тільки понюхав алкоголь і вже відчуває над головою метелики. Ну, що ж це за... не зрозуміло що?

— Так добре. Я піду допоможу Захарові, а ти йди в машину, - запропонував Адріян. Я подивилася на Захара, той виглядав важче, ніж зазвичай. Я згодна з його чудо-планом, не впевнена, що зможу дійти із Захаром до машини одна. Але, варто було почати йти Адріяну до брата, я теж поплялася за ним по п'ятах. Він встиг окинути мене запитальним поглядом, але я обійшла його і підійшла до сплячого брата. Той сопів і намагався перевернутися з боку на бік. Ух, як же він завтра отримає!

 — Захаре, до чого ж я зараз зла! - я почала сунути руку до брата, щоб дати потиличник. Може, коли зрозуміє, що тут його сестра, як сам побіжить до хати?

— Еміліє, дай я його підніму, - Адріян відсунув мене далі від брата.

А далі мені довелося спостерігати, як Адріян намагається вивести Захара з дому, а той усе чинив опір і бурчав. Ну що ж за братика мені послали? Я щось не так зробила у минулому житті?

Я тихо йшла за Адріяном, тільки іноді мій погляд опускався на його руки. Хлопець то послаблював хватку, то дужче стискав руки Захара. І вже нарешті вони дісталися машини. На подив, Захар сам заліз на заднє сидіння і одразу вмістився.

Я почала обходити машину, як до мене долинув знайомий сміх і голос, я одразу попрямувала на звуки. Адріян щось кричав, але я була надто зосереджена на голосі Єви і коли повернула за ріг, побачила, як моя подруга була притиснута до стіни Антоном, він нахилявся все ближче і ближче, а далі я не хотіла стати свідком сцени їхнього поцілунку. Аж надто багато мені сьогодні довелося побачити.

***

Ранок розпочався з того, що на виході з кімнати мене перехопив Захар. Бажання в мене геть немає слухати його байки і мені не залишалось виходу, як піти спускатись. Думала, гадала, що брат залишиться страждати на другому поверсі дому, але ж ні, йому поговорити хочеться.

— Еміліє, мені не добре, - Захар почав за мною плестися по сходах, щось буркотів, намагався вловитися за поручні.

Це ще йому пощастило, що батьків викликали на роботу самого ранку, а бабуся спить, бо йому був би ще той солодкий ранок.

— Захаре, не треба було нюхати ковпачок з алкоголем, - я засміялася. Почула, як брат невдоволено почав бурчати. Проклинав мене значить.

— Я взагалі дуже допоміг хлопцям! - серйозно засудив.

— Звичайно, звичайно, - з сарказмом.

Почула, як брат хмикнув, але не вирішив далі мені щось доводити, бо зрозумів, що це марно. Не вперше такі випадки. Тільки він раніше був готовий битися в груди, як горила у фільмах, аби довести мені свою правоту.

Захар сів на м'який кухонний стільчик, а я пішла на пошуки пластівців. Побачивши їх аж на верхній поличці, пішла за табуреткою, але тільки-но я була готова стати на табуретку — пластівців не було. Повернувши голову, помітила, як Захар почав уже заливати смакоту молоком. Начхав на ту табуретку, яка мені вже ніяк не допоможе, побігла до пластівців, бо знаючи брата, мені там нічого не залишиться, я не зможу поснідати тим, що так подобається, а Захар буде ситий, як кіт молоком.

— Ти хоч мені залиш! - і не дочекавшись відповіді, почала виривати упаковку. І у Захара ось уже, вся миска повна, а він ще хоче сипати. Що за помста безглузда?

— У мене ще не все! - він почав забирати назад упаковку, але я теж не здаватимуся. Ще чого вдумати!

— До речі, - він різко відпустив упаковку і подивився на щось згадуючи. Ці пластівці, мабуть, не чекали, що мій братик їх відпустить, тому всі вони мало не засипали стіл. — Я вчора бачив Адріяна Колісника! Навіть говорив, - його очі засвітилися, - уявляєш? - приклав дві руки до голови і різко відвів, ніби робив вибух, навіть почав озвучувати свій рух.

Зовсім забула, за ким може фанатіти мій брат. Я просто закотила очі насипаючи свій сніданок, а Захар, мабуть, чекав більшого і через це невдоволено пустив на мене погляд і підтис підборіддя.

— А ще ти його попросив мене притримати. Забув? - від мене так і хлюпало з усіх боків невдоволення.

— Ну... - простягнув, - це були вимушені заходи, - його погляд пом'якшав, і одразу поліз до себе в кишені. Вийняв телефон і почав дивитися в нього. Це його спосіб показати мені, що далі у розмові він не зацікавлений.

— Аякже, - прошепотіла набиваючи рота пластівцями.

— А це ще що?! - брат різко підвівся з місця. Його стілець відлетів кудись убік, а сам він стояв із відкритим ротом. Він настільки голосно крикнув, що не найстрашніше те, що я мало не подавилася всім, що було в роті, а те, що бабуся могла почути. А в неї ще який слух! Собака позаздрить.

— Ти чого кричиш? - я підбігла до нього, щоб закрити рота. Ззаду хлопця мені в очі кинувся стільчик, я одразу його підняла та посадила брата. На екрані його смартфона була картинка про випадки на перегонах.

— Як добре, що я звідти так швидко виїхав, - майже панічно промовив, а потім повернув до мене голову, - з хлопцями, - його очі блиснули, а на устах з'явилася усмішка.