part 6

Я стояла біля траси, де за кілька хвилин мали з шаленою швидкістю ганяти спортивні машини. Серце так і калатало, долоні спітніли, по шиї бігав жар. Я ніколи раніше не була на такому заході.

Єва стояла спокійна, лише іноді поглядала на всі боки в пошуках свого судженого.

Атмосфера тут сповнена драйву. Майже кожен кричить, щоб швидше розпочалися перегони. Адреналін так і зашкалює.

У мене теж адреналін у крові підскочив, але лише через Захара, який усе ж таки тут. У нього вистачить розуму сісти в машину і когось умовити дати покататися.

Дивлюся вкотре на його повідомлення: «Сестрице, у мене все добре. Мені весело. Іди додому»

І на своє: «Без тебе я навіть ногою додому не ступлю»

А у відповідь — порожньо.

І де мені цього мухомора шукати?

— Я йду пройдуся, пошукаю Захара, — обернулася я до Єви.

Подруга, не звертаючи на мене уваги, кивнула. Усе зрозуміло з нею: чекає на Антона.

— Єво! — почула я, прямуючи в інший бік. Далі були радісні вигуки й крики.

Звичайно, Єва ще якийсь час впиратиметься, але я впевнена, що її зацікавить те, що запропонував Антон. А завтра на мене чекає радісна Єва та її розповіді.

Варто мені було зробити ще кілька кроків, як мене схопили вище ліктя. Я навіть не встигла впертися чи подивитися, хто вирішив із мене знущатися.

— Відпусти! — усе ж таки вирішила вириватися.

Мені прикрили рота долонею. Я вже хотіла почати кусати того, чия рука мені заважає, але чи варто? Мене ж не відпустять.

— Чорт, Еміліє, ти чого така смикана? — почула я голос.

Потім зрозуміла, що мене об щось притулили. Повернувши голову, побачила біля себе гарну гоночну машину, а потім, знову обернувшись, побачила Адріана. Звісно, це він. Який ще ідіот стане мене лякати і ось так недолуго «викрадати»?

Я відсунулася від машини.

— Послухай, мені ніколи з тобою грати! — я невдоволено зиркнула на хлопця і зробила крок уперед, але мене знову перехопили.

— Це не я ігри тут граю. Мені треба тебе затримати, — спокійно засудив він.

Серйозно? Затримати?

Я звела бровою.

— Мені це зовсім не цікаво, — знову постаралася вирватися з його хватки, але Адріан сильніше стиснув руку. — Мені брата треба шукати! — огризнулася я.

Хлопця це розвеселило, і він посміхнувся.

— Не хвилюйся. Твій брат із друзями Антона, — знову його спокійний голос. Він нахилився до мене. Дурні ігри!

— Тоді, — я подивилася прямо в його очі, які були за лічені міліметри від моїх, — мені варто ще більше хвилюватися, — і поки хлопець дивився мені в очі, я підняла куточок губ. Це привернуло його увагу. Тепер він дивився на мої губи, на яких красувалася легка посмішка.

Це спрацювало для того, щоб він послабив хватку, і це був для мене дзвіночок. Я вирвала свою руку, хотіла почати тікати, але хлопець швидко зрозумів і опинився переді мною. І вкотре я в ув'язненні.

— Своїми діями ти зірвеш план Антона. Мене попросили притримати тебе біля себе, — чому його голос не тремтить? Чому такий спокійний? Це все його робота моделлю? Невже там вчать тримати себе в руках і бути спокійним у будь-якій ситуації, за будь-яких обставин?

— То мій брат ще частина плану? — я намагалася теж бути спокійною. Але всередині все так і кипіло. Я хотіла забрати брата швидше.

Ну звичайно, Єва б сама сюди не пішла, тож я єдина, хто б її сюди затягнув. А як затягти мене? Хм, звичайно, брат, який погодиться на все екстремальне. План спрацював.

— І щодо притримати, — Адріан пропустив повз вуха моє запитання. Погляд хлопця ковзнув на машину. Тепер я могла хоч розгледіти її: Chevrolet Camaro білого кольору. Дуже непогано.

Але я впевнена, що до університету він приїжджав іншою машиною.

— У мене зараз заїзд, — додав до своїх слів.

Ледь помітна посмішка ковзнула його обличчям. Упевнена, цього разу через те, як я різко до нього обернулася з переляканим обличчям. Кров у жилах застигла, серце почало битися в шаленому темпі, здавалося, що зараз воно просто вистрибне з грудей. Руки почали тремтіти, а ноги стали ватяними.

— Ходімо? — він кивнув на машину.

Мій погляд сіпнувся на машину. Немає бажання навіть просто там посидіти. А Захар би на половині слова туди заліз.

— Ні, — відповіла я тремтячим голосом. Тепер Адріан не тримав мене, і я почала ледь перебирати ногами, йдучи назад. — Не хочу! — категорично відмовила я.

Хай сам катається, а я туди ні ногою!

— Тобі сподобається. Ти відчуєш адреналін і кайф, твоя кров почне закипати в жилах від перезбудження, — хлопець почав так захоплено це розповідати, що цілу секунду справді захотілося сісти. Здавалося, що він мене вмовив. Але це лише на секунду! Ні, і ще раз ні!

— Та моя кров уже закипіла, тільки від... — я різко замовкла. Чи варто йому знати, що я боюсь? Нехай краще думає, що я просто не хочу.

— Від? — він підняв брову. Я глянула на нього.

— Не хочу, — пробурмотіла я.

Хлопець хотів додати мені нову порцію свого захоплення гонками, але в нього задзвенів телефон. Я почула, що це Кіра, і далі мені стало не цікаво слухати його любовні слова.

Він відвернувся і був надто захоплений розмовою з Кірою. Це ідеальний момент для втечі з його полону. Я кинула, як здавалося, останній погляд на хлопця, що розмахував руками, дзвінко сміявся, крутився на одному місці. Хвилюється? Йому так запала в душу Кіра?

Я ступила на трасу двома ногами. Мені варто пройти цю стежку. З іншого боку може бути Захар. Заберу та піду додому. Вже й так близько першої години ночі. Нехай бабуся з батьками не дістають і не знають, що я тепер часто не з'являюся в призначений час удома, але це не означає, що я не маю бути вдома і спати в зручному, теплому ліжечку.

Крок, ще крок. Чую голос про початок старту. Я завмерла. Чую, як завелися мотори. Здавалося, що зараз усе життя пронесеться перед очима. Не так далеко мерехтять фари, а я стою як укопана. Вони скоро будуть тут і проженуться біля мене на величезній швидкості, а я навіть не можу відійти набік, страшно.