part 6

Стою біля траси де за кілька хвилин повинні з шаленою швидкістю ганяти спортивні машини. Серце так і б'ється, долоні спітніли, по шиї бігає жар. Я ніколи раніше не була на такому заході.

Єва стояла спокійна, тільки іноді поглядала на всі боки в пошуках свого судженого.

Атмосфера тут сповнена драйву. Майже кожен кричить, щоб скоріше розпочалися перегони. Адреналін так і зашкалює.

У мене теж адреналін у крові піднявся, тільки через Захара, який все ж таки тут. У нього вистачить розуму сісти в машину і когось вмовити дати покататися.

Дивлюся вкотре на його повідомлення:

«Сестрице, у мене все добре. Мені весело. Іди додому»

І на своє:

«Без тебе я навіть ногою додому не ступлю»

А у відповідь порожньо.

І де мені цього мухомора шукати?

— Я йду пройдусь пошукаю Захара, - обернулася до Єви, подруга не звертаючи на мене уваги кивнула.

Все зрозуміло з нею. Чекає на Антона.

— Єво! - почула, коли прямувала в інший бік. Далі були радісні крики і крики.

Звичайно, Єва ще якийсь час упиратиметься, але я впевнена, що її зацікавить те, що запропонував Антон, а завтра на мене чекає радісна Єва та її розповіді.

Варто мені зробити ще кілька кроків, як мене схопили вище ліктя, я навіть не встигла впертись і подивитися хто вирішив з мене знущатися.

— Відпусти! - все ж таки вирішила вириватися. Мені прикрили рота долонею, я вже хотіла почати кусати того, чия рука мені прикриває рота, але чи варто? Мене ж не відпустять.

— Чорт, Еміліє, ти чого така смикана? - почула голос, потім зрозуміла, що мене об щось притулили. Повернувши голову, побачила біля себе гарну гончу машину і потім знову обернувши голову, побачила Адріяна. Звісно, це він. Який ще ідіот стане мене лякати і ось так недолуго «викрадати»?

Я відсунулась від машини.

— Послухай, мені ніколи з тобою грати! - я невдоволено зиркнула на хлопця і зробила крок уперед, як мене знову перехопили.

— Це не я ігри тут граю. Мені треба тебе затримати, - спокійно засудив.

Серйозно? Затримати?

Я посунула бровою.

— Мені це зовсім не цікаво, - знову постаралася вирватися з його хватки, але Адріян сильніше стиснув руку. — Мені брата треба шукати! - огризнулася.

Хлопця це розвеселило і він посміхнувся.

— Не хвилюватися. Твій брат із друзями Антона, - знову його спокійний голос і він нахилився до мене. Дурні ігри!

— Тоді, - я подивилася прямо в його очі, які були за лічені міліметри від моїх, - мені варто ще більше хвилюватися, - і поки хлопець дивився мені в очі, я підняла куточок губ, це привернуло його увагу. Тепер він дивився на мої губи, на яких красувалася легка посмішка. Це спрацювало для того, щоб він послабив хватку і це був для мене дзвіночок. Я вирвала свою руку, хотіла почати тікати, але хлопець швидко зрозумів і опинився переді мною. І вкотре я в ув'язненні.

— Своїми діями ти зірвеш план Антона. Мене попросили притримати тебе біля себе, - чому його голос не тремтить. Чому такий спокійний? Це все його робота моделлю? Невже там вчать тримати себе в руках і бути спокійним у будь-якій ситуації, за будь-яких обставин?

— То мій брат ще частина плану? - я намагалася теж бути спокійною. Але всередині все так і кипіло. Хочу забрати швидше брата.

Ну звичайно, Єва б сама сюди не пішла, тож я єдина, яка б її сюди затягла. А як мене сюди затягти? Хм, звісно, брат, який погодиться на все екстремальне. План спрацював.

— І про притримати, - Адріян повз вуха пропустив моє запитання. Погляд хлопця ковзнув на машину. Тепер я можу хоч розглянути її: Chevrolet Camaro білого кольору. Дуже непогано.

Але я впевнена, що до університету він приїжджав іншою машиною.

— У мене зараз заїзд, - додав до своїх слів. Ледве помітна посмішка ковзнула його обличчям, впевнена, що цього разу через те, як я різко до нього обернулася зі зляканим обличчям. Кров у жилах застигла, серце почало битися в шалених темпах, здавалося, що зараз воно просто вистрибне з грудей. Руки почали тремтіти, а ноги стали ватяними. — Ходімо? - він кивнув на машину.

Мій погляд смикнувся на машину. Немає бажання навіть просто там посидіти. А Захар би на половину слові туди заліз.

— Ні, - відповіла з тремтячим голосом. Тепер Адріян не тримав мене і я почала ледве перебирати ногами йдучи назад. — Не хочу! - категорично почала відмовляти.

Хай сам катається, а я туди ні ногою!

— Тобі сподобається. Ти відчуєш адреналін і кайф, твоя кров почне закипати в жилах від перезбудження, - хлопець почав так захоплено це розповідати, що цілу секунду справді захотілося сісти. Здавалося, що він мене вмовив. Але це лише на секунду! Ні, і ще раз ні!

— Та моя кров уже закипіла, тільки від... - я різко замовкла. Чи варто йому знати, що я боюсь? Нехай краще думає, що я просто не хочу.

— Від? - він підняв брову. Я глянула на нього.

— Не хочу, - пробурмотіла.

Хлопець хотів мені додати нову дозу свого захоплення гонками, але в нього задзвенів телефон. Я почула, що це Кіра і далі мені стало не цікаво слухати його любовні слова.

Він відвернувся і був надто захоплений розмовою з Кірою. Це ідеальний момент для втечі з його полону. Я кинула, як здавалося, останній погляд на хлопця, що розмахував руками, дзвінко сміявся, крутився на одному місці. Хвилюється? Йому так запала в душу Кіра?

Вступила на трасу двома ногами. Мені варто пройти цю стежку. З іншого боку може бути Захар. Заберу та піду додому. Вже й так близько першої години ночі. Нехай бабуся з батьками не дістають і не знають, що я часто тепер не з'являюся в призначений час в хаті, але це не означає, що я не маю бути вдома і спати в зручному, теплому ліжечку.

Крок, ще крок. Чую голос про початок старту. Я завмерла. Чую, як завелися мотори. Здавалося, що зараз усе життя пронесеться перед очима. Не так далеко мерехтять фари, а я стою як укопана. Вони скоро будуть тут і проженуться біля мене на величезній швидкості, а я навіть не можу відійти набік, страшно.