part 5

— Скоро День студента! — Єва йшла і радісно плескала в долоні. Я уважно провела дівчину поглядом.

— Яке скоро? Ще ого-го скільки має пройти часу, — тихо промовила я.

Але ці слова не викликали в неї ані найменшого трепету. Дівчина, яка йшла з очима, що світилися від якоїсь ідеї, продовжила свій хід.

— Це так. Нехай ще й вересень, але це зовсім не заважає придумати вбрання, — її вії затріпотіли, і вона різко зупинилася, через що я мало не влетіла їй у плечі. Ну хто ж так зупиняється? — Потрібно якось... — вона повернула голову, і я за нею. Мені стало цікаво, кого моя подруга так пропікає поглядом; скоро, здається, вогняні кулі полетять з очей у нещасливчика. — Потрібно якось вразити наповал безсердечника, — і ось він, центр її уваги — Антон. Чого вона так на нього дивиться? Чи не поділили щось?

— Ви посварилися? — здивовано запитала я.

— Учора цей... він мене залишив, бо його друзяки вирішили серед темної ночі покликати на гонки! Не могла ж я промовчати, — сердито проказала вона.

А тепер я придивилася до нього. Видно, що хлопець невиспаний, ледве ноги переставляє. Власне, як і його друг. Адріан не виглядав свіжішим за Антона. Вони були як дві краплі води, два брати-акробати. Невже це означає, що й Адріан бере участь у перегонах? Тоді це пояснить, чому така «моделька», як Адріан, зв'язався зі зграєю Антона. Тепер ці дві протилежності сходяться.

— Ага, ось воно що. Але до листопада ви точно зійдетесь, — мені хотілося б додати: «як і влітку через два дні, як і торік через три дні, і так багато, багато разів». Але краще я це кілька разів промовчу про себе, ніж скажу Єві. Це ж не вперше, коли Антон тікає в ніч темнесеньку, а Єва бурчить, як старий дід. Я цю схему вже пронюхала.

— Так... — вона різко з великими очима глянула на мене, і я підняла брову. — Тобто ні. Тепер усе інакше, — швидко видала вона, а я лише ледь чутно посміхнулася. Мене хочуть водити за ніс?

— Та що ти, — сказала я. Єва надулася.

Дівчина зненацька схопила мене за руку й почала тягнути. Я навіть не встигла отямитися, як почула голос Антона, який просив зупинитися.

— Я не можу з ним так просто помиритися, — Єва зупинилася, а я ледь стримала сміх — вона виглядала так комічно з обличчям, повним образи.

Довго стояти й розмірковувати, як би Єві швидко не побігти в обійми Антона, ми не могли, бо настав час для пар. Єва вирішила сісти кудись подалі, де залишилося одне порожнє місце, а я сіла ближче до викладача. Сьогодні мені та ще кільком одногрупникам доведеться читати відповідь на задане питання.

На мій великий подив, до мене підсів Адріан. І чого він тут забув? Я спочатку подумала, що місця не було, але аудиторія велика, тут не може не вистачати місця. Коли я оглянула все приміщення, то поставила великий жирний плюсик своїй кмітливості.

— Ти чому тут? — ми сиділи вдвох, тож я змогла відсунутися від хлопця подалі.

— Через те саме, що й ти, — він посміхнувся.

— Чому ти сів сюди? — я вказала на парту.

— На тому ряду перший ряд увесь зайнятий, — я нахилила голову. Бреше і не червоніє! Там теж один хлопець сидить. — У тебе повне завантаження йде? — хлопець нахилився до мене.

Я аж сіпнулася, бо він був дуже близько. Коли він встиг підсунутися? Далі відсісти я не могла, бо була стіна — я просто до неї прилипну, як жуйка.

Зловила себе на тому, що розглядала, які ж красиві в Адріана очі. Навіть не помічала цього раніше, і зараз вони дивляться прямо мені у вічі. Важко відвести погляд.

— Еміліє Ризник, Ваше перше питання? — спершу я пропустила це повз вуха, але коли викладач почав голосніше питати, я, ніби ошпарена окропом, підскочила.

— Тут, — підняла руку і прокричала, потім одразу прикрила рота долонею і побігла до трибуни. Викладач встиг відійти до столу й пропустив мене.

Поки читала, помічала, що нікому немає діла до того, що я таке цікаве розповідаю. Тільки Адріан сидів і не зводив із мене очей. Впевнена, що він насміхається. Його розважає те, що було раніше.

Студенти один за одним виходили до трибуни, і ось викладач назвав Адріана. Я такого не чекала. Ніка спустилася на перший ряд і підперла обличчя долонькою, дивлячись, як тигриця. Якщо мене ніхто не слухав, то Адріан мав кілька глядачів. І це не через цікаву інформацію, а через те, що всім цікаво, як хлопець, який був відсутній два роки, впорається із завданням. Ну а Нікі просто цікавий сам Адріан.

Хлопець почав йти до свого місця. Ніка почала махати долонькою і наче сяяла.

— Адріане, стривай, — зупинив його викладач. — Студенти, подивіться, як свій виступ підготував цей хлопець. Будь ласка, беріть приклад! — я відкрила рота. Це ще що?

Адріан так і виблискував від гордості. Його поплескали по спині, і він подався на своє місце.

— Адріан Колісник — п'ять, — пробурмотів викладач. Його окуляри трохи сповзли, і він поспішив їх поправити пальцем. А я так і хотіла, щоб ці окуляри впали. У мене чотири, а йому п'ять?

— О-ох. Конкуренція зашкалює, — прошепотів він мені на вушко.

Мурахи пробіглися тілом від його голосу. Що він робить? Я повільно повернула голову, і знову наші очі були на одному рівні. Горло чимось обпекло, я поспішила відвернутися. Ручка випала з рук, але мені було так байдуже — головне забрати її після пар.

— Місце улюбленої студентки зайняте, — він був далі, але від голосу й далі йшли мурахи, і я відчувала його подих на своїй тонкій шкірі, на шиї.

Грає зі мною? Я теж можу!

— Як нічні перегони? — повернулася я до нього.

Він цього не чекав. Не чекав, що я щось скажу.

— З чого вирішила, що я десь був? — одразу запитав, дивлячись прямо на мене.

— По тобі не видно, щоб ти спав. Втомлений, — я повела бровою. Я намагалася видавити із себе солодкий голос, але впевнена, що в мене це вийшло гірше, ніж розв'язувати математичні завдання.

— Добре. Тоді скажу, що краще ніж будь-коли, — встиг це сказати тихим оксамитовим голосом, а в мене вже трохи серце не впало.