part 5

— Скоро день студента! - Єва йшла і радісно плескала в долоні. Я уважно провела дівчину поглядом.

— Яке скоро? Ще ого-го скільки має пройти часу, - тихо промовила. Але я впевнена, що ці слова зовсім не викликали ані найменшого трепету, бо ця дівчина як йшла з очима, що світилися від якоїсь ідеї, так і продовжила йти.

— Це так. Нехай ще й вересень, але це зовсім не заважає придумати вбрання, -її вії захлопали і вона різко зупинилася, через що я мало не влетіла в її плечі. Ну хто ж так зупиняється? — Потрібно якось... - вона повернула голову, а я за нею. Стало цікаво в кого моя подруга так пиляє поглядом, скоро ось, вогняні кулі полетять з очей у нещасливчика центру її погляду. - Потрібно якось вразити наповал безсердечника, - і ось її центр уваги — Антон. Тільки чого вона так на нього дивиться. Чи не поділили щось?

— Ви посварилися? - здивовано запитала.

— Учора цей... він мене залишив, бо його друзіки вирішили серед ночі темної покликати на гонки! Не могла ж я промовчати, - сердито казала.

А тепер я придивилась до нього. Видно, що хлопець невиспаний, ледве ноги ставить, щоб ступити, власне, як і його друг. Адріян не виглядав свіжішим за Антона, вони були як дві краплі води, два брати акробата. Але невже це означає, що й Адріян бере участь у перегонах? Тоді це пояснить чому така моделька, як Адріян зв'язався з зграєю Антона. Тепер дві протилежності сходяться.

— Ага. Ось воно що. Але до листопада ви точно зійдетесь, - я хотіла б додати, як і влітку через два дні, як і того року через три дні і так багато, багато разів. Але мені краще це кілька разів сказати в умі, ніж Єві. Це ж не вперше, коли Антон тікає в ніч темнісеньку, а Єва бурчить, як старий дід. Я цю схему пронюхала.

— Так... - різко з великими очима глянула на мене і я підняла брову, - тобто ні. Тепер все інакше, - швидко видала вона, а я пустила ледь чутний смішок. Мене за ніс хочуть поводити?

— Та що ти, - сказала я. Єва надулася.

Дівчина схопила мене зненацька за руку і почала тягнути. Я навіть не встигла збагнути, що і як, а вже потім почула голос Антона, який просив зупинитися.

— Я не можу з ним так просто помиритися, - Єва зупинилася, а я трохи сміхом не залилася, вона виглядала так смішно з обличчям повної образи.

Довго стояти і розмірковувати, як же Єві швидко не побігти в обійми Антона, ми не могли, бо настав час для пар. Єва вирішила сісти кудись подалі і туди, де залишилося одне порожнє місце, а я сіла ближче до викладача, сьогодні мені доведеться читати відповідь на запитання, яке нам задали, та й ще кільком одногрупникам. На мій великий подив, до мене підсів Адріян. І чого він тут забув? Я спочатку навіть встигла подумати, що місця не було, але аудиторія велика, тут не може не вистачати місця, і коли я оглянула все приміщення, то встигла поставити великий жирний плюсик своїй кмітливості.

— Ти чому тут? - ми сиділи двоє, так що я змогла відсунутись від хлопця далі.

— Через те, що й ти, - він посміхнувся.

— Чому ти сів сюди? - я вказала на парту.

— На тому ряду перший ряд весь зайнятий, - я нахилила голову. Бреше і не червоніє! Там теж один хлопець сидить. — У тебе повне завантаження йде? - хлопець нахилився до мене. Я навіть сіпнулась, бо він був дуже близько до мене, коли встиг підсунутись? Я далі відсісти не могла, бо стіна, я просто до неї приліплюсь, як жуйка.

Зловила себе на тому, що розглядала які ж красиві у Адріяна очі, навіть не помічала цього раніше, і зараз вони дивляться прямо мені у вічі. Важко відвести погляд.

— Емілія Ризник, Ваше перше питання? - спершу я повз вуха це пропустила, але коли викладач почав голосніше питати, я ніби ошпарена гарячим кип'ятком підскочила.

— Тут, - підняла руку і прокричала, потім одразу прикрила рота долонею і побігла до трибуни, викладач встиг відійти до столу і пропустив мене.

Помічала, доки читала, що нікому немає діла до того, що я таке цікаве читаю. Тільки Адріян сидів і не зводив із мене очей, впевнена, що він насміхається. Розважає його те, що було раніше.

І так виходили до трибуни кожен студенти, і ось викладач назвав Адріяна. Я такого не чекала, не думала, що сьогодні цей хлопець виступатиме. Ніка спустилася на перший ряд і підперла обличчя долонькою, дивилася, як тигриця. Якщо мене ніхто не слухав, то Адріян мав кілька глядачів і це не через те, що там цікава інформація, а всім цікаво, як хлопець, який був відсутній два роки, впорається із завданням. Ну а Нікі просто цікавий сам Адріян.

Хлопець почав йти до свого місця, Ніка почала махати долонькою та наче сяяла.

— Адріяне, стривай, - зупинив його викладач. — Студенти, подивіться, як свій виступ підготував цей хлопчина. Будь ласка, беріть приклад! - я відкрила рота. Це ще що? Адріян так і виблискував. Його поплескали по спині і він подався на своє місце. — Адріян Колісник — п'ять, - пробурмотів викладач. Його окуляри трохи сповзли, і він поспішив їх поправити пальцем, а я так і хотіла, щоб ці окуляри впали кудись. У мене чотири, а йому п'ять?

— О-ох. Конкуренція зашкалює, - прошепотів мені на вушко, мурахи пройшлися тілом від його голосу. Що він робить? Я повільно повернула голову і знову наші очі були на одному рівні. Горло чимось опікло, я поспішила відвернутися. Ручка випала з рук, але мені так було все одно, головне забрати після пар. — Місце улюбленої студентки зайняте, - він був далі, але від голосу й далі йдуть мурахи і відчувається його подих на моїй тонкій шкірі, на шиї. Грає зі мною? Я теж можу!

— Як нічні перегони? - повернулася до нього. Він на це не чекав, не чекав, що я щось скажу.

— З чого вирішила, що я десь був? - одразу запитав, дивлячись прямо на мене.

— По тобі не видно, щоб ти спав. Втомлений, - я повела бровою. Я намагалася з себе видавити солодкий голос, але впевнена, що в мене це виходило гірше ніж розв'язувати математичні завдання.

— Добре. Тоді скажу, що краще ніж будь-коли, - встиг це сказати тихим оксамитовим голосом, а в мене уже трохи серце в п'яти не впало. Та чому він зі мною грає ці... ці безглузді ігри! І відколи?