part 2

ЗІ СТОРОНИ ЕМІЛІЇ

Варто мені тільки переступити поріг двору, як одразу ж побачила знайоме сиве довге волосся. Ще раз глянула, щоб переконатися в тому, що мені не здалося, чи мало може бути. Червона сорочка, джинси та туфлі. Все це належало бабусі. Не здалося.

Поруч із собою почула шепіт, і щойно мої очі опустилися вниз, побачила величезну пачку чипс.

— Захаре, налякав! - прошепотіла, щоб бабуся не почула. А вона те й робила, що тільки стояла поряд із дверима.

— Давай обійдемо будинок і з вікна заліземо? Немає бажання бачити її в будинку, - хлопець трохи нахилився, щоб шепотіти прямо на вухо. Не тільки мене одну так турбує прихід бабусі.

Завжди, коли ця мила старенька приїжджає, ставить свої права. У нас у будинку з'являється справжня імператриця. Її права — закон, для нас простих громадян. І те, що я бачу зараз, як вона стоїть у приході і не може зайти до хати, це мене щиро дивує. Може килимок перед входом — це лава? Ніяк не можу зрозуміти, що це таке? У цій старенькій той ще характер, вона у свої роки сильніша за будь-якого спортсмена. Кожний ранок для неї справжній подарунок і вона виходить на пробіжку.

— Чого стоїш? Ідемо швидше! - брат взяв мене за рукав і потягнув за собою, а я в свою чергу намагалася не спіткнутися об камінчик, тому що крім здоров'я, у бабусі ще й слух, як у кажана. Дуже хороший. Чує кожен шерех. Не дивно, якщо вона почує, як Плутон зрушить зі своєї орбіти.

Не змогли ми пройти непоміченими, нас видало повідомлення на телефон, що надійшов мені. До мене дійшло невдоволення брата, який мало не шипів на мене, як злий кіт.

— Ти чого не зробила беззвучно? - хлопець почав невдоволено дерти мене за рукав. Навіть його пачка чипсів випала з рук.

— Діти, як я рада вас бачити! - бабуся підійшла до нас ближче, розглядаючи нас з п'ят до голови, а я вже почала готуватися до того, як вона почне говорити, що краще мені підходить, а не те, що на мені.

Краєм ока побачила, як Захар прикриває очі від того, що ситуація його зовсім не влаштовує.

— Ми теж тебе, - він зробив маленьку паузу, щоб привернути увагу бабусі, яка відразу ж подивилася на нього і натягла усмішку, - ми тебе теж дуже раді бачити, - не знаю чи помітила вона, що хлопець сказав це... не зовсім щиро. Але бабуся одразу підійшла і обійняла його, я постаралася відійти від них.

Поки бабуся намагається поговорити з братом, а той думати, яке краще слово вставити у відповідь, я вирішила подивитися хто зіпсував ідеальний план Захара.

На екрані з'явився новий номер. Я зовсім забула про те, що мені мусив написати Адріян. Але хлопець лише надіслав якийсь стікер і написав коротке «збережи мій номер».

Мої обличчя трохи скривилося. Я думала, що він почне ставити запитання чи ще щось по університету. Це його максимум? І це все?

І не встигла я додумати те, що можна ще сказати, як надійшло нове повідомлення від нього.

«Ввечері розкажеш про бали? Як їх отримувати і таке далі?» — моя брова піднялася вгору. І я навіть усміхнулась.

«Ок» — довге повідомлення я б йому писати не хотіла і просто відповіла коротко, після засунула телефон в кишеню.

Побачила, як Захар намагається відвернутися від бабусі. З нею точно щось не так. Вона не така як завжди. Де ця суворість? Дисципліна? Мабуть, дорогою її підмінили інопланетяни, бо такий експонат, як вона, навіть дуже важливий.

— Баб, я зрозумів! - протягнув Захар і відійшов далі.

***

Увечері ми з Адріяном справді зв'язалися, але розмова вийшла у нас не довга, а навіть дуже коротка і складалася з мого довгого повідомлення про форму оцінювання та його короткого «Ага. Дякую». Не можу сказати, що мене це не розлютило, я чекала більшого. Але, сильно засмутитися я не стала, а просто налаштувалась на фільм.

У перегляді фільму мені завадила Єва. Подруга, і до того ж єдина подруга, вирішила скинути instagram сторінку Адріяна.

«У Нікі побачила. Вона сьогодні його до себе на сторінку виклала» — а далі багато смайликів, які сміються.

Ніка завжди намагається бути в центрі уваги. І варто мені зайти на його сторінку, всі пазли склалися воєдино. У цього хлопця було багато підписників, він модель, а Ніка собі захотіла якусь користь від цього.

Я навіть не помітила, як почала переглядати кожне його фото. У нього часто траплялася якась дівчина. Дізнатися, хто вона йому, мені не вдалося.

— Емілія закохалася? - підводячи голову, побачила брата. Той усміхався на всі зуби, а потім опустив голову на мій телефон. — О, Адріян Колісник! - хлопець охнув. Не знала, що він його знає.

— Знаєш? - натякнула на Адріяна і звузила очі. Хлопець підібгав губи і кинув сідаючи до мене на ліжко.

— Звісно! Ти забула ким я хочу бути? - зовсім з голови вилетіло те, яка дитяча мрія була у мого брата, і навіть як була? Вона і зараз літає у його голові. Щороку за столом має зайти розмова про те, ким же хоче стати в майбутньому Захар Ризник і з його вуст вилітає «хочу бути моделлю». Батьки зовсім не схвалюють бажання свого сина і намагаються щоразу нагадати, що це точно не його. Швидше за все, він піде на той же факультет, що і я. Брат і сестра одне єдине? — Але я не знайомий з ним особисто, - побачила, як очі Захара навіть засмутилися і голос став тихішим.

— У тебе є можливість, тому що він зі мною в одній групі, - а тепер в його очах пробігла надія, але лише на секунду. Не вірить. — Але ж я не буду тобі в такому брехати, - а тепер на обличчі хлопця вималювалася усмішка, та така яскрава, що я була впевнена в тому, що мені прийдеться бігти за окулярами. Оце так. Ніколи не думала, що мій брат може так усміхатися.

— Тоді я завтра приїду і перевірю, -!твердо сказав. Тепер я була збентежена. Як це приїде? Куди? В університеті? Він надто поспішає, і не потрібно мені його там.

— Яке приїхати? Не дурій! - я легенько стукнула обурено його в плечі, він різко ухилився і пограв бровами.

— Та гаразд тобі, - на його обличчі з'явилися хитра посмішка і, що точно вона могла означати — знає тільки він.