part 1

 Музика, гучні розмови, бійки п’яних у кутку, сміх, танці. Енергія клубу вирувала.

Хлопець оглядав натовп. Його погляд ковзнув по обличчях і зупинився. Вона. Брюнетка підіймалася сходами просто до нього. Її довгий, високий кінський хвіст жваво гойдався, спадаючи на рівну спину. Довгі нігті ковзали по поруччях, а губи прикрашала хижа усмішка.

— Тікаєш від мене аж до Києва? — дівчина підійшла впритул і обійняла його за плечі. Приємний запах його улюблених парфумів задурманив їй голову, і вона примружила очі від насолоди.

— Хіба від тебе можна втекти? — він хмикнув і одразу відсторонився.

— Ти маєш рацію, від мене неможливо втекти, — Кіра засміялася і сперлася на поруччя. Хлопець повторив її рух. — Чому так відразу, Адріане Колісник? — дівчина смакувала його ім'я та прізвище.

— Кіро Василенко, — він спеціально відповів тим же тоном, знову хмикнувши. Кіра провела по ньому поглядом. — Спершу мені треба вирішити питання з квартирою в Нью-Йорку, а вже потім — Київ. Отже, спочатку туди, а потім на батьківщину.

Кіра розуміюче кивнула. Вона дістала телефон із сумочки — рингтон. Дівчина одразу відійшла убік, щоб відповісти.

Адріан теж вирішив не стояти без діла й набрав батькові. Довго чекати не довелося. Хлопець почав розпитувати про те, що його найбільше хвилювало: чи встигає він перевестися на очну форму навчання в університеті. Як виявилося, батько вже все владнав. Щойно він скинув дзвінок, поруч із ним з’явилася сяюча Кіра.

— Ось воно що! Міняєш подіум на навчання? — вона посміхнулася, але в її очах було розуміння.

— Давай без цього? — обличчя Адріана стало серйозним, усмішка зникла. — Мені просто треба. Вже третій курс, а я жодного разу не з'явився в університеті, — він подивився на людей, що танцювали й співали, — Закінчу третій курс і одразу повернуся до Лондона.

Йому не хотілося їхати. Він жив і дихав подіумами. Йому подобалося бути моделлю.

— Ще не встигли посваритися з Оскаром? — в його погляді не було надії, лише дружнє, злегка грайливе питання. Так, Кіра йому подобалася, і на початку знайомства він хотів із нею стосунків, але щойно з’ясувалося, що в неї вже п'ять років є хлопець, усі романтичні питання відпали. Тепер вони були просто добрими друзями.

— Не дочекаєшся, — дівчина хихикнула. Адріан просто знизав бровами.

Незабаром довелося прощатися, бо Адріан мав плани на ранок. Востаннє глянувши на гамірний клуб, він поспішив до виходу.

***

ЕМІЛІЯ

Навіть крізь сон я чула, як неприємно рипнули двері. Цей звук повторився кілька разів. Давно час їх змастити. Повністю розплющити очі не вдалося, я лише трохи прочинила їх, але одразу заплющила знову: надто сильно хилило на сон.

Почулися тихі кроки — хтось точно намагався не турбувати мене. А потім — шурхіт. Стало зрозуміло, хто вирішив завітати до моєї кімнати.

— Захаре, ти якого біса робиш у моїй кімнаті?! — сон одразу як рукою знесло. Я сперлася на лікті й уважно дивилася на брата. Була страшенно незадоволена. Його рука застигла в повітрі.

Він теж був незадоволений. Незадоволений тим, що я третій день поспіль ловлю його на крадіжці мого телефону. Отакий у мене брат.

Хлопець важко зітхнув і опустив руку, повертаючись до мене корпусом. Гучний, різкий звук будильника пролунав по всій кімнаті. Все, час прокидатися й збиратися до університету. Вчора був чудовий ранок тридцять першого серпня, а сьогодні — перше вересня.

Брат, як ні в чому не бувало, почав розвертатися й поспішати до виходу. Я швидко зірвалася з дивана і побігла за ним. Мені вдалося його наздогнати. Я простягла руку. Він витріщив на мене очі й почав плескати довгими віями. Мені пощастило менше, природа не наділила мене таким подарунком.

— Що? — він почав відходити, але я різко схопила його за плече.

— Телефон поверни, — він посміхнувся. От же ж. Думав, я не помічу, як йому вдалося забрати мій гаджет.

— Я тільки хотів похвалитися однокласнику, і все, — він склав руки в благанні, але я просто висмикнула свій телефон, пиляючи його злим поглядом.

— Діти, ви ще не одягнені? — поруч з'явилася мама. Знову цей її суворий, "викладацький" тон. Якщо чесно, це не її стиль. Щойно справа стосується навчання, мама намагається поводитися як суворий наглядач, але зовні вона залишається тим самим милим пухнастим кроликом. Ця роль явно не її.

Захар лише усміхнувся. Він був вищим і почував себе якимось Халком над нами. Після нього йшов тато. Характер Захара ніби списаний із батька.

— Ти ж розумієш, що тільки Емілія в нас запізнюється? Я вже готовий! — і з цими словами хлопець відразу забіг у ванну кімнату, зачинивши двері перед моїм носом. Засранець.

— Захар! Чорт би тебе побрав! — я почала стукати у двері кулачками. Мама підійшла і, поклавши мені руку на плече, відвела мене.

— Йди краще одягнися.

Я підібгала підборіддя і попрямувала до кімнати. Не знаю, скільки часу брат проведе у ванній, але, за моїми підрахунками, хвилин десять буде. За цей час я встигну зробити щось із волоссям і вибрати одяг на прохолодний день. Цього року осінь прийшла з холодами й навіть дощем, а вчора було сонечко. Доведеться шукати щось із капюшоном.

Мої підрахунки були правильні. Брат вийшов, а я поспіхом забігла, не забувши на ходу облаяти його: як можна так довго вмивати обличчя?

Вже ближче до дев'ятої ми стояли біля вхідних дверей. Мама розпитувала про все і милувалася нами, а тато шукав ключі від машини.

— Не забудь зателефонувати репетитору з математики, — мама повернулася до брата. На його обличчі одразу зникла усмішка, і він навіть відклав телефон.

— Ну, звісно, куди без цього, — він закотив очі й почав бурчати. Я легенько штовхнула його за плече й побачила, як мама невдоволено поглянула на мене. Думала, зараз почне читати лекцію, щоб я не забувала, як сама хвилювалася перед ЗНО, починаючи ще з першого червня. Так, так і було, мене страшенно ковбасило.