Розділ 11.4

"Отож Первісний зрозумів: з ним щось не так. Буквально. Можливо, він навіть усвідомив, що є початком чогось цілком нового й незвіданого. Хоч не  думаю, що хлопець здогадувався про новий вид, який заснував своєю появою. Будь-кого в такій ситуації розпирала б цікавість. Тож він почав вивчати свою мутацію. Нелегке завдання, буду чесним. Але виявив від достатньо. Він дійшов до того, що безсмертна в нього саме  душа. Визначав її ледь не матеріальною. Тіло ж його не витримає, як і ти сказала, Несо. Воно було просте, людське, недосконале. Але поки воно ще жило, Первісний не гаяв часу. Він став людиною, яку в ті часи поважали найбільше. Мудрецем. 

Ну знаєте, оці мандрівні філософи, часто пустельники, яких слухають і бояться? Він був чимось схожим. Його шанували, ніде правди діти. Його слова вважали скарбом, а появу на горизонті - добрим знаком. Зрештою, він зібрав невеличку групу учнів, яким і розказав про себе. 

А що вони?

Здивувалися, бо в їхньому розумінні безсмертя було дечим іншим. Чимось вічно молодим, квітучим, без жодних недоліків. А перед ними на той момент стояв справжній-таки старець. Первісний пояснив, що сила його трохи відрізняється від усталених, і, як бачите, хибних переконань. Пояснив, що тіло його помре. Але не він сам

Тому, коли прийшов час для його тіла, він повідомив це своїм учням. Можете уявити як ще було. Ваш вчитель каже, що наступного дня ви знайдете його кістки. Непогано так... Чому кістки? Це – найсильніші рештки його тіла, до яких і прив’язана його душа. Кожен з його найближчих послідовників повинен був взяти по кілька кісток і розпорошитися з ними по світу. Куди тільки очі бачать. І там, десь далеко, заховати.

Для такого дивного прохання, навіть наказу, існувало дві причини.

Перше, якщо хтось з поганим наміром знайде його кістки, це стане жахливою зброєю, адже його кісткова речовина справді велике джерело сили.. Таке може статися. Тоді краще, щоб всі рештки не були на одному місці, поодинці вони слабші. По-друге, таким чином душа Первісного зможе мандрувати між кістками, а отже – по світу.

Його учні виконали його прохання.

Цю частину переповідок з невеличкими відмінностями знають майже всі, хто хоч трохи цікавився нашою історією. Але це не кінець, – Лок підтягнувся на кріслі трохи зручніше, – напевне, якби це був кінець, ми б з вами тут не сиділи. Первісний помилився. Вважав, що в його здібності тіло не важливе, але воно теж відігравало певну роль. Просто його власне тіло виявилося до неї не готове. Первісний не розгубився. Він вийшов з ситуації. О так, він вийшов. Пізніше, коли почали з’являтися нові мутанти, все більш сильні і розвинені, він просто… позичив тіло якогось із них.

І вже тепер, злившись з ним, не дозволяв йому старіти чи помирати"

– Ви хочете сказати, він живе і досі?

–Ну, – Лок потягнув, наче ми обговорювали список покупок на суботу, а не справжню безсмертну людину, – якщо з ним нічого не трапилося, то так. Щодо цього я вже вам більше не розкажу. Але є інший цікавий момент. Почали з’являтися інші мутанти, так? Але як це почалося? Розумієте, навіть люди, яким довіряєш, можуть зрадити. Або, наприклад, знехтувати наказом. У нашому випадку проханням поважного старця, одного з наймудріших людей того часу. Серед його послідовників знайшлися зрадники. Ті, хто хотів більше знань і кращий статус, аніж те, що вже мали. Бачте, людям ніколи не достатньо. Поки буде хтось кращий, вони завжди прагнутимуть стати на його місця, які б способи для цього не треба використовувати. Його учні хотіли сили. Чи, якщо точніше, мутації. Ми пам'ятаємо, що на той час Первісний був один такий. Тому замість того, щоб заховати кістки, дехто подрібнив їх і спожив. І що думаєте, допомогло? На жаль чи на щастя, так. Їхні організми не відторгали чужорідну силу, навпаки – адаптувалися.Тож вони стали мутантами, а потім почали порушувати обітниці, тому і з’явилися діти-мутанти. Іншими словами, процес було вже не зупинити. Але ось цікаво, що б сталося, якби вони цього не зробити? 

Ще одне риторичне питання? Чи він очікував наших здогадок? Якщо так, то я точно не могла дати йому зараз які-небудь, бо занадто багато інформації буквально варили мозок. А до тріумвірату ми ще й не дійшли. Але як мінімум, це саме те, чого я хотіла. Інформація. Відповіді. Нарешті.

Натомість решта мали більше сил відповідати

– Мутанти все одно б поширилися світом, – стиха промовили напівзапитала Неса, – правда ж? Як це сталося з первісним. Він народився таким просто силою випадковості ж… І рано чи пізно з’явилося б більше таких. Зрадивши, учні просто пришвидшили процес.

– Силою випадковості, кажеш, – задумливо повторив пан Лок і поглянув на підлогу так, наче вона була невидимою, а він намагався роздивитися щось під нею, – гаразд. Тут наша історія підходить до тріумвірату. Появу Первісного ще можна було проігнорувати. Ну, в нас завжди чимало якихось божевільних пророків. Та мутантів ставало все більше. Доти, доки закривати на це очі стало неможливим. Чи навіть небезпечним. Суспільство мало якось відреагувати. Це воно і зробило. Страх. Нерозуміння. І прагнення вивчити. Мутантів відловлювали і відправляли у спеціальні місця, лабораторії, заховані десь на кордонах країн, що лише поставали. Кордони самі по собі були – і є – небезпечними. Ви знаєте, що на нашому материку вони збігаються з горами. Ідеальне місце, щоб сховати щось від людського ока, правда ж? Наприклад, катівню. Бо саме на неї була схожа більшість тих лабораторій. В одній з таких опинилися ті, що пізніше назвуть себе тріумвіратом. Насправді засновників лише двоє, це потім приєдналася ще одна людина. Давно це відбувалося. Тоді вони були…просто діти. Двоє хлопчиків, яким не пощастило мати настраханих і забобонних батьків. Вони самі віддали своїх дітей у лабораторію. Чомусь не віриться мені, що вони не знали, що там роблять.

Я відчула холодок за спиною. Неважко було здогадатися. Що ще можуть робити з дивними незрозумілими тим людям явищами у місцях під назвою “лабораторія”? Здається, це справді була просто катівня.