Розділ 11.1

– Навіть візитівку дав, – пирхнула Неса, оглядаючи невеличкий  папір, який я довгий час судомно стискала в кишені

Варто було б запитати себе, як так вийшло, що ми тут залишилися. У підземному будинку-сховищі, над яким ночами бродять монстри, а може хтось ще гірший. 

Якщо чесно, ми навіть якось не обговорювали це сильно. Просто тоді, коли вкотре ступили на знайому підлогу із сходів в гірляндах, щось клікнуло. Розуміння, що тут відчувається вже все по-іншому. Виглядало як мовчазна згода. Нам дозволили пожити тут, ми погодилися. Навіть більше: це був наче не дозвіл, а порада

Ми сиділи на підлозі бібліотеки і пили чай, закусуючи печивом. Воно вже аж надто нагадувало якесь домашнє. В іншому випадку я б розпитала Зена, але зараз в голові гуляли інші думки. Очима я прикипіла до клаптика грубого паперу у Несиних руках

Маленька карточка, яка на візитівку насправді мало чим скидалася. Просто одне речення на білому картонному фоні.

“ Субота, 11:00, у …”

– І це все? – Ріон теж покрутив карточку, та нічого більше не знайшов. Той чоловік з ціпком, чи хто там відповідальний за цю авантюру, навіть не намагалися.

– Якось не оригінально, – хмикнув Іторо

– Теж мені, – Неса закотила очі, – насправді не важливо. Міг тут і картину намалювати, однаково ви ж нікуди їхати не збираєтесь, правда ж?

Вона сказала це дуже впевнено. Звісно. Не піти - єдине правильне і розумне рішення. Його вибрав будь-хто, хто хоча б трохи турбується про своє життя. Я потупилася, знаючи, що Несі це зараз не сподобається

– Насправді..я хочу поїхати

– Що?! – дівчина струснула головою,  ні, зачекай! Ти розумієш, що це пастка? Очевидно!

– Розумію, але нічого з цим зробити не можу, – я лише зітхнула. Не здивовано, бо очікувала таку реакцію. Я розуміла. Звісно, розуміла. Банально прочитала достатньо книг. Подібні запрошення не ведуть до чогось бажаного в жодній з них. Завжди вважала, що ніколи б на таке не повелася. Це просто персонажі на папері - вони роблять погані рішення, я б ніколи. Просте мислення включити - і все. Більш нічого не потрібно

Тепер це звучить як поганий жарт.  Бо все своє свідоме життя я прожила в невідомості. Зараз вона раптово і боляче вдарила по мені, ледь не зламавши хребет. І так само несподівано з'явився шанс дізнатися більше. Щиро не знаю, що би мало статися, щоб відмовитися він нього. Прийти туди прояснити затуманене виявилося не бажанням, це було потребою

– Але ж небезпека велетенська. Скоріше за все, воно не дасть тобі нічого, – Неса відчайдушно намагалася пояснити те, що вже так обдумано тисячу разів. Я розуміла, що це пропаще діло.  Неса мала усвідомлювати це теж, – ти  не знаєш, чи він тобі не збрехав

– Але й не дізнаюся, якщо не переконаюся власноруч

Неса тільки благально роззирнулася довкола. Десь по кімнаті хтось мав би підтримати її сторону. Всі із здоровим глуздом, насправді

– І ти також, Ріоне?

– Звісно, – відповідь не звучала для мене несподівано. Ще в машині його вираз обличчя був мені ясний. Коли його очі так загрозливо палають, він щось задумав, – Анхель, Полум’яна чи як би її не називали була моєю родиною також. І якщо Ірен не проти, я хочу дізнатися про людину, яка стала мені рідною

– Проти? – я слабко посміхнулася і штовхнула його в плече, – якби ти не захотів, я б тебе силою за собою потягла

На це Ріон лише розсміявся десь з такою же силою, навіть не намагаючись ухилитися від млявого удару.

– А я, наївний, думав, що маю вибір

– Ні, ні, ні, – Неса була налаштована рішуче, – ви ж самі бачите, що до вас прикута увага як і шієкі, так і людей…

– Дай їм змогу, – раптом зітхнув Зен. Я здивувалася. Настільки,  що озирнулася. Треба переконатися, що говорив саме він. Адже за всіма законами логіки він мав стати на бік Неси, не на наш, – вони мають право самі вирішувати. Так само мають право на правду. І, здається, свій вибір вже зробили

Ріон вдячно кивнув на це. Я зробила те саме, та Зен ще не закінчив:

– Я не кажу, що це розумне рішення. Навпаки: найтупіше з тих, які ви могли прийняти. Але принаймні воно зрозуміле, – хлопець взяв у руки карточку і покрутив її, – субота. Ми маємо трохи більше ніж тиждень. Часу недостатньо, але це так краще, ніж нічого. Можна вважати, що нам пощастило

– Часу для чого?

Неса зітхнула, здається, змирившись. Тепер її мозок працював не над тим, щоб переконати нас в чомусь. Вона вже мала інше завдання: розібратися з тим, щоб наш дурний задум спрацював.

– Підготовка. Нам треба дізнатися що і до чого по максимуму

–Не тільки дізнатися, – замітив Іторо з якимось м'яким здивуванням в голосі, – адже так, Зене? Мені здалося, чи ти справді хочеш взяти цих двох під опіку

– Опіку? Хах, цікаве слово, – хлопець повів бровою,– але Іторо, інколи я забуваю, як багато ти помічаєш,. Коли нагадую, стає аж моторошно, – а потім він звернувся до нас: – як я й казав, тиждень чи більше - це катастрофічно мало. Я не зможу витренувати з вас щось путнє, навіть якби ви тренувалися цілодобово. Але і ви не є цілком фізично слабкі. Тут теж заперечувати це не зможу. Я погляну, чи зможу виявити якісь ваші вміння і дати трохи бази

Неса переможено зітхнула і взяла одне печиво, заїдаючи поразку. Я ж просто сиділа переварюючи почути. По суті, нас підтримали. А враховуючи яким закритим і холодним буває Зен, то він ще й гаряче за нас заступився. Цікаво, чому? Та зараз це було не головне питання. В мене крутилося інше

– Тренувати нас?..

***

Чомусь те, що тренувальна зала виявилася найбільшою у цьому підземному будинку, взагалі не здивувало. Відкриття ввійшло в топ найочікуваніших речей.

 Світло тут розсіювалося від невеличких ламп, розкиданих попід стелею. Але їх розкидали чимало, тому зала не виглядала тьмяною. Попід стінами в хаотичних купах лежало все, що нам дорогою сюди описував Зен голосом людини, яка говорить про своїх домашніх улюбленців. Ножі різних розмірів, мечети, пістолети (“ Чекай, вони справжні?!”), причандалля для тренування, назви яких я благополучно забула, хоч Зен і сказав запам’ятати. Та Ріон їх знав, бо цікавився подібним колись. Тож я не хвилювалася. Якщо що запитаю