Розділ ІІ. Караван з Тугремону. Сходи Богині.

    - Увага, - пролунав над караваном голос Тайли.
    - Починаємо підйом на Дол-Сай. Погоничі ведуть тенгрів за вуздечку зі сторони каньйону. Слуги також йдуть з відкритого боку. Тенгрів ведіть, якомога ближче до стіни, але не лишайте їх відчуття свободи.
    Я оглянула горизонт. Господи, ну що можна побачити зі дна ущелини? Ну, правда? Що? Хай навіть не зовсім дно, а метрів що двадцять вище, та це дурниця. З обох боків здіймаються кам'яні стіни висотою в добру сотню метрів і неба видно лише вузьку стрічку. Яскраво-бузкову стрічку. 
    А ось і воно. . . Те, через що, тай-тум Тайла затіяла підйом по цим надзвичайно небезпечним сходам!
    Маленька сіра цяточка на тлі абсолютно чистого бузку!
    Через годину їх, цих хмаринок, уже буде десяток. Потім вони зіллються в велику сіру хмару.  .  
    Дощ! 
   Дощ на голому камінні каньйону означав одне. Погибель. 
    Відполіроване сотнями ніг і копит, вітрами і дощами каміння стає пасткою для подорожнього. Зверху з долини Дол-Сай потік дощової води несе дрібне і велике сміття. Зламані гілки, пісок, глину, камінці і доволі великі камені. Розміром за два чоловічих кулаки. 
    І не дай Сол-Айр влучить такий камінь по тенгру. Да ще з ооотааакої висоти!  Тенгр оскаженіє від болю. Погонич не зможе заспокоїти його. А під ногами мокре, слизьке, ніби змащене олією, каміння Червоного каньйону.
    Загине весь караван. 
    Так, ми ризикували, коли вирішили йти цим шляхом. Але іншого виходу не було. Шлях Червоним каньйоном доволі жвавий. Та до певної міри. Далі Кігтя Дракону мало хто ризикує ходити. 
    Так планувала і Тайла. Зібрала всіх тюккаф, порадилась. І було вирішено, що не доходячи до Кігтя Дракону наш караван зверне на Псіхет. Та після трьох денного відпочинку вирушить далі.
    Та все пішло не тудою і не так.
    Перший тенгр, якого вела Яана, вже ступив на першу сходинку. Двоє слуг прибирали з-під ніг тенгра велике каміння, троє, як і Яана, йшли з боку прірви торкаючись боку тварини.
    Перша сходинка.
    Друга.
    Третя.    
    Тільки в гору. 
    Мені ці сходи, посеред Червоного Каньйону нагадували промислові драбини, які монтуються на зовнішніх стінах підприємств і йдуть по зовнішній стіні з правого боку знизу до лівого зверху.  Пожежні драбини, мабуть!  

 Легенди і міфи світу Солейнар розповідали про битву двох божественних драконів за панування над цим світом. І милосердна Сол-Айр сотворила ці сходи, щоб врятувати опинившихся на дні розлому людей і тварин. Бо ті дракони в своєму протистоянні добряче лупили хвостами по землі, одне по одному, по камінню, по всьому, що бачили.    Але я не вірила в це. Дуже вже чіткі лінії, абсолютно математично точні параметри кожної сходинки, кожного майданчику і товщини плити під сходами.

        Я б навіть сказала, що сходи були вирізані з каменю лазером прадавньою цивілізацією.        
    Адже піраміди Єгипту й досі не розкрили людству всіх таємниць!  
    Підйом тривав до вечора. Всі були вимотані, втомлені і голодні. Але нам конче треба було дістатися до печери Сар-Андіна. А до неї було  щонайменше дві години їзди.  Небо над нами все густіше наливалося чорнильною темнотою.  Маленька  хмаринка давно перетворилася на важку сіру хмару, яка наливалась густою чорнильною темінню. Почастішали різкі пориви вітру, температура відчутно знизилася. Тенгри потребували хоч з півгодини перепочинку.

 Ось на тверду поверхню ступив Ругус, п'ятий з моїх тенгрів і Актія, яка вела його за повід, відразу попрямувала до нас. Ругус, який позбувся відчуття небезпеки, ставши на тверду землю, вже набагато впевненіше себе поводив. Зіра витягла із припасів брикет сухого корму з тонізуючиму травами і Актія подякувавши, згодувала його Ругусу.        
    Зіра. . . Невисока жіночка з сумними очима. Завжди готова прийти на поміч. Моя перша і незмінна погоничка тенгрів. 

       За півгодини вирушили до Сар-Андіна. Ледве встигли сховатися в черево освітленої факелами печери, як з неба впав дощ. Вітер шаленів, потоки води падали з небес і змиваючи все на своєму шляху, неслись до каньйону.     Як же вчасно ми піднялися вгору. Зараз мокрі камені Червоного каньйону такі слизькі, наче їх змастили оливою, плюс падаючий  з рівнини водний потік вперемішку з глиною, вирваними деревами, зламаними гілками, змитим і вивернутим камінням. . .    

        Застигнутий на скелях каньйону караван приречений. Тому і обходять його стороною. Та в нас не було іншого виходу. Тому і повела нас Тайла цією дорогою. 

     Тому і вийшли ми з Пхесіту під захистом ночі, і саме тому  не брали подорожніх до себе. Щось витало в повітрі Пхесіту. 

     Тривога?, злість?, страх? і . . неприязнь?. 

     Щось назрівало. І чужакам краще було покинути місто. 
    Тепер ми були в безпеці. До головного тракту залишилось півдня шляху. А ті, що можливо йшли за нами, зараз знаходилися на камінні каньйону.
    І хай допоможе їм всемогутня Сол-Айр! 
    Негода вирувала три дні. Погоничі зняли зі спини тенгрів і шєє-ба поклажу, щоб дати відпочинок тваринам, напоїли і нагодували їх.    
    Тут, в печері Сар-Андіна, прямо зі скелі било джерело. В давнину вибили в камені велику діжку підковою, щоб збиралась вода. Води було вдосталь і для приготування їжі, і для того, щоб напоїти тварин. Зайва  вода, яка переливалася через край кам'яної діжі не утворювала ні калюжі, ні озерця, ні  потічку, а вся без останку поглиналась скелею. З каменю вийшла, в каміння і ввійшла!    
    В казанах варилась каша з сушеним м'ясом, запашними травами, цибулею і шматками овочів, чай з густим молоком шєє-ба вже віддавав свій чарівний аромат,  випікали  прісні хлібні коржі, в мідних глечиках з тонкими носами підігрівали воду, щоби хоч трохи обтерти з себе піт та пил, раз немає змоги повноцінно помитися.    Я закінчила напувати Діно, Зіра з Актією, ще носили воду тенграм, а Олав і Дола ворожили біля вечері.    
    - Олав, - покликала я тридцяти річну погонщицю тенгра.     - Слухаю, господине. - зразу ж відгукнулася та.    - Я піду приведу себе до ладу. Пильнуйте тут.  
    - Не хвилюйтеся, все буде добре. Я принесу вам ще води і допоможу вимити волосся.- відгукнулася Олав.   
    Обтершись вологою тканиною, загорнувши мокре волосся в тюрбан з м'якої тканини і одягнувши чистий одяг я повернулася до свого багаття. Мої дівчата - погоничі за час нашої подорожі звикли до мого дивацтва - митися при першій можливості. Їм було досить і одного разу на тиждень. Але сьогодні, після підйому Дан-Сол, всі жінки приводили себе в порядок. Та волосся, заплетене в дредлоки не чіпали. 
    Три дні в печері були використані на відпочинок. Спали, їли, годували та прибирали за тваринами. Біля входу була складена величезна купа з відходів життєдіяльності тварин. Тяжкий дух від тенгрів і шєє-ба та дим від багаття не дуже дошкуляв. Печера була величезна. І десь високо, в гранітному її своді був отвір, куди тягнувся дим від багаття.