55

Місто вже прокинулося, і ранкове сонце гралося на дахах, коли Ія та її команда зібралися на центральній площі. Атмосфера була напруженою: вороги ще могли залишатися поруч, але цього разу вони не збиралися чекати — вони діяли.
— Сьогодні ми закриваємо цей розділ, — сказала Ія, стискаючи кулак. — І разом.
Карлія йшла поруч, очі горіли рішучістю, а Еммільтій і Тетяна прикривали фланги. Вікторія та Дерольдій створювали захисні хвилі магії, Домініка відчула кожну крихітну коливання в повітрі, а Максиміліан стояв поруч, плечем до плеча з Ією, тепер уже не ворогом, а союзником.
Першим з’явився Грегорі. Його очі блищали холодом, але більше не було тієї звичної впевненості — тепер він стояв перед ними як представник ворогів.
— Ти… — прошепотіла Ія, її серце стислося від спогадів і болю.
Грегорі навіть не спробував приховати своєї позиції:
— Я виконував накази. Але тепер все закінчено.

Сила Ії пробудилася, і хвиля магії прокотилася по площі. Вона не хотіла знищувати, вона хотіла забрати контроль у тих, хто грає з людьми та пам’яттю.
Бій тривав лічені хвилини, але кожен удар, кожен спалах магії відчувався як вирішальний. Вікторія й Дерольдій нейтралізували атакуючих, Домініка стримувала темні енергії, а Карлія допомагала Ії зосередитися на суті подій.
Коли хвилі стихли, Грегорі опинився у руках справжньої влади міста — арешт був неминучий.
— Його арешт… — промовив Максиміліан, глибоко зітхаючи. — Ми зробили все, що могли.
Ія відчула сум і полегшення одночасно. Серце боліло через Грегорі, але вона знала, що вони не могли допустити, щоб минуле керувало майбутнім.
Після бою група повернулася до рідного міста, де на них чекала сцена. Під світлом прожекторів, серед шуму натовпу, вони розпочали свій концерт. Ія й Максиміліан стояли разом на сцені, їхні голоси зливалися у гармонії, тепер вже без тіні минулого, без упереджень і страхів.
Мар’яна, нова учасниця, посміхалася Максиміліанові з кутка сцени, і в його очах світилося нове почуття — тепер він міг кохати людину без магії, без страху.
Група «Співучі птахи» сприйняла цей день як новий початок. Дженна, нарешті спокійна за всіх, залишалася продюсеркою, радіючи, що доля об’єднала її з Ією не лише по роботі, а й по крові.
Ія подивилася на друзів і сім’ю, що оточували її. Елла стояла поруч із батьком Ії, Тетяна трималася за руку Еммільтія, Домініка посміхалася тихо.
— Ми це зробили, — прошепотіла Ія, і її голос звучав впевнено. — Минуле залишилося позаду.
Сонце заходило над містом, а на сцені пролунали останні акорди — світлий фінал історії, де любов, дружба і правда перемогли.