54

Місто зустріло їх тишею, неначе затамувавши подих. Сліди магії минулої ночі ще відчувалися в повітрі, і кожен крок по бруківці відгукувався легким напруженням у грудях.
— Щось не так… — прошепотіла Ія, зупинившись біля вулиці, де світло ліхтарів грало дивними тінями.
Еммільтій підняв меч напівпіднятим, а Максиміліан стиснув кулак, готуючись прикрити Ію.
І раптом повітря стиснулося холодом. Легкий мороз пробіг по шкірі всіх, мов невидиме лезо.
— Це… хвиля магії, — сказала Домініка, відчуваючи, як тінь магії рухається вулицями. — Не простий сигнал… це виклик.
На розі вулиці з’явилася фігура. Не людина. Не демон. Щось між ними: вигнуте тіло з холодними, механічними рухами. Голос пролунав шурхотом сухого листя, але кожне слово різало свідомість:
— Ія… назва… ідентифікація… ціль.
Тетяна відсахнулася, але залишилася поруч.

— Не підходь! — різко кинув Еммільтій.
Ія зробила крок уперед:
— Я сама.
Група завмерла. Максиміліан напружився, готовий ринутися, але Ія дивилася прямо в очі істоті:
— Що вам треба? — її голос був тихий, але рішучий.
Істота здригнулася, мов отримавши новий імпульс:
— Дані… відсутні… повернення… носія.
Ія згадала фрагмент давно забутого спогаду. Хтось шепотів: «Не можна… не можна її залишити…»
— Я не повернуся, — сказала вона твердо.
У відповідь істота рвонула вперед, але Домініка підняла руку, і білий спалах магії розсипав її тінь, немов попіл, у повітрі.
Тиша знову опустилася на вулиці.

— Вони знають не лише твоє ім’я, — прошепотіла Домініка.
— Вони знають, ким я була… — відповіла Ія, і холод пробіг по спинах усіх.
Максиміліан першим порушив тишу:
— Тепер ми більше не просто шукаємо ворога.
— Ми шукаємо правду про тебе, Ія, — додала Карлія.
І кожен зрозумів: це лише початок. Справжня битва почнеться тоді, коли Ія відкриє те, що заборонено навіть пам’ятати.