53

Місто зустріло їх тишею, неначе затамувавши подих. Вулиці ще залишалися порожніми, але Ія відчула напруження — магія минулої ночі все ще тривожила повітря.
— Тут було… — Ія простягла руку, намагаючись відчути залишки хвиль магії. — Щось залишилося. Їхній слід.
Карлія нахилилася, оглядаючи бруківку:
— Сліди слабкі, але є. Йдемо по них. Обережно.
Максиміліан і Еммільтій прикрили фланги, а Вікторія і Дерольдій були готові будь-якої миті втрутитися.
Ія крокувала повільно, але впевнено. Кожен її рух відчувався як ритм: відчуття магії, повітря, вулиці… все разом говорило їй про напрямок.
— Вони не просто спостерігали за нами, — шепотіла Ія. — Вони шукали… щось. Мене.
— Твоє минуле… воно залишило слід, — додала Карлія. — Ми знайдемо його.
Тінь вулиць почала оживати. Легкі спалахи магії миготіли по дахах і стінах, як сигнали. Домініка йшла поруч, не відводячи погляду від цих спалахів:
— Це не пастка… ще ні. Але ми маємо бути готові до всього.
Вікторія підняла руку, і перед їхніми очима прозорі хвилі світла склалися в карту міста: залишки енергії показали напрямки, якими пересувалася істота.
— Вона рухалася сюди, — сказала Вікторія. — І ще далі, у центр міста.
— Тобто вони хочуть витягти щось із минулого, — промовив Ліміон. — І не виключено, що це пов’язано з тобою, Ія.
Ія кивнула, стискаючи кулаки:
— Значить, ми йдемо туди. Але обережно. Хай ворог знає: ми вже не просто жертви.

Група рушила вузькими вуличками. Звуки міста здавалися далекі й приглушені, а кожен крок луною відгукувався у її думках.
— Ось перший доказ, — прошепотіла Карлія, зупиняючись біля стіни, на якій мерехтіли сліди магії. — Тут щось залишили. Спробую визначити, що саме.
Світло пробігло по її пальцях, і на мить повітря навколо них завібрувало.
— Це… інформаційний слід, — сказала Карлія. — Вони записали… чи, точніше, відклали частину енергії твого минулого.
Ія подивилася на слід. У ньому вона впізнала уламки спогадів: короткі образи, невідомі голоси, заклики… все перемішане.
— Тепер ми знаємо, що вони хочуть — не просто знайти нас. Вони хочуть відкрити твою пам’ять, — вимовила Домініка. — І якщо вони це зроблять…
Ія глибоко вдихнула.
— Ми не дамо. Ми самі відновимо правду.
Вікторія кивнула, і всі зрозуміли: план уже намітився. Цього разу вони не чекатимуть, поки ворог діятиме першим.
— Поділимося на дві групи, — сказала Ія. — Карлія та я — в центр, щоб відстежити сліди. Тетяна, Елла і Максиміліан — прикриття та розвідка. Вікторія, Дерольдій і Домініка — прикриття магії та резерв.
— Зрозуміло, — відповіли всі хором.
І коли вони рушили, Ія відчула, що тепер все змінилося: вона вже не просто людина, яку шукають. Вона ключ. І тільки вона може відкрити те, що приховано навіть від неї самої.