48

Ніч була довгою. На острові Домініка стояла попереду, її руки сяяли легким полум’ям магії. Ліміон тримав карту, хоч уже знав: тепер ніякі позначки не допоможуть. Ворог сам знайшов їх.

— Тримайся поруч, Елло, — сказав він твердо.
— Я не боюся, — відповіла дівчина, та пальці її все одно тремтіли.

Три постаті в чорних плащах рушили вперед. Туман розходився під їхніми ногами, мов би сам острів відчував загрозу. Вікторія й Дерольдій зімкнули лаву, не дозволяючи ворогам пройти далі.

Перший удар магії розпанахав темряву — і вогонь Домініки спалахнув у відповідь. Зіткнення світла й тіні розірвало ніч. Ліміон підхопив кинджал і вмить опинився біля Елли, відводячи її убік, коли один із нападників кинувся просто на неї.

— Це лише відволікаючий маневр! — крикнув Дерольдій. — Їх більше, я відчуваю!

Справді, з-за дерев вийшли ще двоє. Але готовність і злагодженість команди зробили своє: вони не дали ворогам прорватися далі вглиб острова. Поступово нападники почали відступати, немов виконали своє завдання.

— Вони хотіли, щоб ми не втрутилися, — Домініка важко дихала, погляд її палав. — А отже, у місті зараз відбувається щось більше.

    
У цей самий час у місті група Ії стояла в руїнах темного провулку. Невідомий силует, який з’явився з повітря, вже кинувся в атаку. Його рухи були надто швидкі, щоб належати людині. Карлія ледве встигла відбити перший удар.

— Це не людина, — прошепотіла ельфійка, розглядаючи його очі, які світилися неприродним сяйвом.

Ворог діяв жорстко й зухвало, немов перевіряв їх на міцність. Ія, ще не оговтавшись після того, як почула своє ім’я, змушувала себе не відводити погляду. У ній вирувало занадто багато — страх, здивування, гнів.

Максиміліан керував обороною, даючи чіткі команди. Еммільтій прикривав Ію, Карлія кидалася в лобову атаку, Тетяна ж — хоч і людина без особливих здібностей — знайшла в собі сміливість триматися поряд.

Зрештою, коли ворог зрозумів, що швидко здолати їх не зможе, він відступив, промовивши зловісно:

— Це тільки початок. Ви ще дізнаєтеся, чому ваше минуле сильніше за вашу волю.

Тінь розчинилася в нічному повітрі, залишивши після себе лише відлуння тривоги.
  Коли світанок торкнувся води, обидві групи — змучені, але живі — знову зустрілися на березі острова. Човни з міста пристали до пристані, і Домініка з Ліміоном першими підійшли до тих, хто повернувся.

— Ви встигли, — сказала Домініка, обіймаючи Ію. — Ми хвилювалися.
— Ми теж, — відповіла та, і в її очах блиснули сльози полегшення.

Вікторія й Дерольдій стиснули руки Карлії та Еммільтія. Елла підбігла до Тетяни й міцно обійняла її, хоч вони зналися не так давно. Усі відчували: ця ніч залишила слід у кожному.

Максиміліан розклав на пісок мапу міста, поряд Ліміон розгорнув свою. Вони обмінялися короткими поглядами — тепер їхні дії треба було планувати разом.

Над островом здіймалося сонце. Його золотаве світло розсіювало тіні ночі, але ніхто з присутніх не відчував справжнього спокою. Бо всі розуміли: ворог показав лише першу грань своєї сили.

Сонце піднімалося над островом, але кожен із них знав: справжній світанок ще попереду.