47

Група відступила на невелику площу, намагаючись оговтатися після сутички. Серце Ії ще билося шалено, але вона знала: зараз головне — не втратити контроль. Еммільтій перевіряв, чи ніхто не залишився позаду, а Тетяна стискала його руку, намагаючись знайти хоч краплину спокою в хаосі.

— Ми добре впоралися, — тихо промовила Ія, вдивляючись у темні вулиці. — Але це ще не кінець.

Карлія обвела поглядом околиці, переконуючись, що вороги більше не переслідують їх.

— Вони відступили… поки що, — сказала вона. — Але це не означає, що ми в безпеці.

Ельфійка підійшла до Ії, показуючи на залишки магічних слідів на стінах і бруківці:

— Ці печатки і чари залишилися свіжими. Хтось із їхніх союзників вже планує наступний крок. Нам потрібно знайти джерело.

Максиміліан, що стояв на даху поруч, зійшов вниз і підняв руку:

— Ми розділимося. Я перевірю верхні поверхи та дахи, інші — пройдіть вулицями. Слідкуйте за будь-якими ознаками магії або пасток.

Ія кивнула:

— Добре. Будемо діяти обережно. Кожен крок має значення.

Вони рушили далі, уважно оглядаючи вулиці. Ія згадувала уроки, які давали їй у дитинстві: спостережливість, терпіння, уважність до дрібниць. Все це допомагало відчувати магічні коливання та небезпеку навіть на відстані.

Раптом Тетяна помітила легкий спалах світла за рогом однієї з будівель.

— Що це? — тихо запитала вона.

Ія підійшла ближче, прислухаючись:

— Хтось залишив сліди магії. І нещодавно. Це може бути пастка або маяк.

Карлія кинулася вперед, перевіряючи провулок, і крикнула:

— Тут нікого! Але залишки магії ведуть далі, у вузьку вулицю.

Ельфійка обвела рукою слід:

— Так, саме туди. Але будьте готові до несподіванок. Ворог знає, що ми наближаємося.

Група повільно просувалася, і напруга зростала. Кожен звук, кожен рух здавався важливим. Ія відчула, як серце стискається від передчуття: десь попереду — відповідь на багато питань, і можливо, новий виклик.

Раптом з-за рогу вискочив силует, який, здавалося, з’явився з повітря. Але це була не людина…