44

Група йшла вузькими вуличками, коли раптом Карлія підняла руку:

— Стоп, тут щось не так.

Ія і Тетяна прислухалися. Легкі кроки лунали із темного провулку, а повітря здригнулося від невидимих коливань магії. Ельфійка, що йшла поруч, напружила плечі:

— Хтось використовує приховану магію. Йдеться про ворога, який залишив сліди чітко позначені.

Максиміліан оглянувся зверху — із даху будівлі:

— Я бачу силуети. Двоє людей у чорних плащах пробираються між будинками. Вони не помітили нас поки що.
— Тихо, — прошепотіла Ія. — Не привертаймо уваги.

Група обережно обійшла вузький провулок, намагаючись не попастися в поле зору ворогів. Але одного з них помітила Елфійка:

— Там ще один. Він прикриває інших. Якщо ми підемо далі так, вони нас оточать.

Ія кивнула, відчуваючи напруження в повітрі.

— Максиміліан, можеш відвернути увагу? — тихо запитала вона.

— Зроблю, — відповів він. І спритно підкинув камінь, щоб створити звук у іншому кінці вулиці. Двоє темних постатей обернулися, і в цей момент Ія й решта групи пробігли далі, приховуючись у тінях.
— Чудово, — прошепотіла Карлія, — але це лише початок. Вони чекають на нас попереду.

— Ми готові, — відповіла Ія. — Ідемо.

Вони знали: перший контакт із ворогами відбувся, і тепер усе стане лише небезпечніше. Кожен крок вперед вимагав обережності, і навіть найменша помилка могла коштувати дорого. Але разом вони відчували рішучість і готовність протистояти. Але тут сталося таке, чого ніхто з них не очікував.