42

На острові залишилися ті, хто не вирушив до міста: Домініка — господиня острова, Ліміон, Елла, Вікторія та Дерольдій. Вони стояли на березі, спостерігаючи за горизонтом, де човни відносили друзів у місто. Хвилі лагідно билися об скелі, але всередині кожного була тривога.

— Сподіваюся, у них усе вийде, — промовила Домініка, її очі сліпотливо блищали в променях заходу сонця. — Ми не можемо втручатися без підготовки.

Ліміон нахилився над картою, розклавши на столі помітки про можливі місця засідок ворога.

— Ми повинні бути готові, — сказав він спокійно, — якщо щось піде не так, вони зможуть покластися на нас.

Елла, прийомна дочка Ліміона, слухала уважно. Вона не мала магічних здібностей, але хотіла допомогти будь-яким способом: слідкувати за берегом, передавати повідомлення і допомагати друзям.

— Я можу підтримувати зв’язок і спостерігати, якщо хтось наблизиться, — сказала Елла, стискаючи руки.

— Добре, — кивнула Домініка. — Потрібно підсилити захист острова і стежити за будь-якими проявами ворога.

Вікторія обвела поглядом берег і ліси навколо:

— Я й Дерольдій будемо патрулювати околиці. Ніякий ворог не пройде непоміченим.

Дерольдій усміхнувся, стискаючи руку Вікторії:

— Разом ми сильніші. І ніхто не зможе нас здолати, поки ми пильні.
Домініка зробила глибокий вдих:

— Добре, кожен знає свої завдання. Ми залишаємося на острові, щоб захистити тих, хто зараз у місті, і вчасно прийти на допомогу. Не можна залишити їх без підтримки.

Сонце вже майже зникло за горизонтом, а над водою здіймався легкий туман. Герої готувалися до ночі, яка могла принести небезпеку будь-якої миті. Але разом вони відчували силу та рішучість. Кожен з них знав, що важливий для майбутнього і для друзів, що зараз борються у місті.

Ніч опустилася над островом, і туман почав стелитися над водою та лісом. Елла стояла на підвищенні, вдивляючись у темряву. Вона не мала магії, але її очі звикли до темряви, і вона помічала найменші рухи.

— Щось тут не так, — прошепотіла Елла, стискаючи руки в кулаки. — Хтось наближається…

Вікторія, що патрулювала разом із Дерольдієм, обернулася.

— Що ти бачиш?

— Лише тіні серед дерев, — відповіла Елла. — Але рухи занадто правильні, щоб це були просто звірі.

Дерольдій обережно підняв спис і кивнув:

— Добре, залишайся за спиною Вікторії. Ми перевіримо.

Група тихо просунулася в ліс, коли тіні стали виразнішими. Раптом із темряви вигулькнули силуети — три людини у чорних плащах, які відразу замерехтіли легкими магічними відблисками.

— Ворог, — прошепотила Домініка, що прийшла підкріпити їх, її голос був спокійним, але твердим.

Елла миттєво зрозуміла: ворог використав магічні чари маскування. Вона не могла їх відчувати, але помітила невеликі коливання туманного повітря — і це був єдиний доказ присутності магії.

— Вони тут! — крикнула Елла, і Вікторія миттєво підняла зброю.

Дерольдій зробив крок уперед, і вороги миттєво зауважили, що їх викрили. Легкий магічний спалах висвітлив їхні обличчя — і стало ясно, що це ті, хто переслідував їхніх друзів у місті.

— Домініка, сигналізуй іншим! — крикнув Дерольдій.

Домініка підняла руку, і легка хвиля магії рознеслася островом, повідомляючи всіх про загрозу.

Домініка підняла руку, і легкий магічний спалах пронісся над островом, мов мовчазне попередження. Елла, хоч і людина, зосереджено спостерігала: дерева дивно тремтіли, повітря здавалось напруженим, і вона миттєво зрозуміла — вороги близько.

— Вони наближаються, — промовила Елла тихо, дивлячись на хвилі магії, що ширилися островом.

Вікторія підійшла ближче до Домініки, оцінюючи силу спалаху.
— Це працює, — сказала вона. — Кожен із нас відчув сигнал. Вороги помітили наше пересування, але тепер ми готові зустріти їх разом.

Дерольдій підняв зброю, озираючись навкруги.
— Кожен крок треба продумати. Магія попередила нас, але вони все одно будуть обережні.
— Добре, — кивнула Домініка. — Тоді залишаємося пильними і розподіляємося по позиціях. Кожен слід важливий.

Елла глибоко вдихнула, відчуваючи напруження, але водночас і власну рішучість. Вона знала, що навіть людина, яка не володіє магією, може помітити важливі деталі і допомогти команді.

Сонце вже ховалося за горизонтом, і золотаві промені переливалися у хвилях. Герої були готові до випробувань, що чекали попереду. Магічний спалах і уважність кожного давали надію — тепер вони діяли разом і могли протистояти ворогам.