36

Дженна, Дерольдій, Вікторія, Карлія і навіть Максиміліан дісталися острова разом із Домінікою. Лише за кілька хвилин до них приєдналися Тетяна й Еммільтій. У тривожній тиші мати Ії активувала пошуковий артефакт — тонкий, сріблястий кулон заграв слабким світлом, але, на жаль, не вказав нічого.

— Ні… — прошепотіла Домініка, стискаючи амулет. — Вона ніби за межею дії…

Раптом повітря над берегом затремтіло, і з напівпрозорого серпанку виринули дві постаті — чоловік років сорока восьми й дівчинка-підліток. Домініка завмерла, вдивляючись у чоловіка. Її очі зволожились, а губи задрижали.

- Ліміоне… — прошепотіла. — Невже це ти?
- Доміно, я нарешті тебе знайшов! — вигукнув чоловік і рвучко притис її до себе.

Обійми були тривалими, мов час не відпускав. Потім Домініка трохи відступила, вдивляючись у його обличчя, вкрите зморшками й втомою.

— Як ти… знайшов мене?

— Дженна сказала. Про тебе. Я мусив перевірити, чи це дійсно ти. А це — Елла, моя донька.

Дівчинка несміливо зробила крок уперед. Домініка м’яко посміхнулася.

— То Ія має сестру…

— Не кровну, — тихо відповів Ліміон. — Вона донька моєї Юлії від першого шлюбу. Але я виховував її як рідну.

Домініка стисла губи.

— А Ія… Ія у біді. Ми не можемо її знайти.

— Об’єднаємо сили, — сказав Ліміон, вже підходячи до води. — Разом ми зможемо більше.

Вони стали поруч. Їхні долоні не торкалися, але між ними утворилася нитка світла — тонка, біла, жива. Вона тремтіла, зливаючись у спільний потік. Вітер здійнявся над берегом.

— Я бачу її… — прошепотіла Домініка.

— І я. Підвал. Пастка. Часу обмаль. — Ліміон стиснув кулак. — Тримайся, доню.

Спалах — і вони зникли.
Коли вони повернулися з Ією на руках, усі оточили її мовчки. Вона була слабка, але жива. В очах — біль і страх.

Домініка гладила дочку по волоссю, обережно промовила:

— Це… твій батько, Іє.

Ія дивилася на Ліміона довго, мов крізь туман. Потім лише прошепотіла:

— Я чула про тебе… від інших. Але не думала…

Ліміон схилив голову.

— Пробач, що не був поруч. Тепер я тут. Назавжди.

Ія заплющила очі. Її вуста здригнулись.

— Я все бачила. Все чула. Грегорі… Він… зрадив. Він мене не кохав. Це був лише план… — її голос зірвався.

Сльози покотилися щоками. Максиміліан мовчки схрестивруки на грудях і пробурмотів:

— А я тобі ще в готелі казав, що він не щирий…

Ія метнула в нього блискавичний погляд, і він одразу замовк.

Ліміон став перед усіма, мов опора.

— Я знаю, це важко. Але часу немає. Ті, хто стоїть за Грегорі, не відступлять. Або ми — або вони.

Домініка раптом підбігла Домініка раптом підбігла до вікна.

— Вони вже тут, — прошепотіла.

Всі рвучко підвелися. За склом стояли щонайменше десятеро. Озброєні. Рішучі.

— Б'ємося до останнього, — твердо сказав Ліміон. — Хто не готовий, ми телепортуємо вас у місто.

Але ніхто не зрушив з місця. Ніхто не відступив. Навіть Елла.

Ія встала — ще хитка, ще слаба, але з вогнем в очах.

— Я не тікатиму.

Вони вийшли надвір. Перша блискавка — перша атака — летіла просто в них. Це був Грегорі.