Пролог

                    Життя - річ не проста... 

                    Хтось посто кохання в таємницях ховає,

                    А хтось - у сюжети складає...

                    Так, як Катерина, 

                    Яка після правди - закрилась.

                    Стала холодною до протилежної статі.

                    Її довіра до чоловіків - зів'яла.

                    Хоча вона про це й мріяла.

                    Зараз їй важко і сумно,

                    Але із ріднею - притульно.

                    Минали дні негоди 

                    І нарешті визирнуло сонце свободи.

                    Свобода не слова, а душі,

                    Залишила позаду холодні будні.

                    Тягнулися довго вони,

                    Не день і не два...

                    Навіть й не місяць чи п'ять...

                    Тривало майже рік, 

                    Не вистачило двох тижнів.

                    Біль її серце забрав

                    З неї Залізну леді викував.

                    Так довго боролася вона

                    Серед темного багна...

                    Плекала ілюзію... Щиру...

                    Но помилилася, втративши силу. 

                    Всі стикаються часто,

                    Але думала, що тільки в казці.

                    Руки тремтіли,

                    Сльози текли,

                    Коли маски зірвали вони.

                    Серце щеміло і так сильно билость,

                    Померти готова була, 

                    Лише не страждала б душа.

                    Крижаним серце стало,

                    Лише, щоб вона не зів'яла.

                    Та дівчина...

                    Що уміла любити

                    Залишилась із серцем розбитим.

                    Катруся не вірить більше в слова,

                    Для неї вже - гра...

                    Коли хотіла щастя зустріти

                    Але знову потрапила в клітку.

                    Вона, як троянда серед тернів.

                    Перестала кохати,

                    Навчилась Залізною леді бувати.

                    Із рідними серцю не потрібно страждати.

                    Тільки вони знають,

                    Як уміє вона кохати.

                    І не потрібно страждати

                    Вони не покинуть свого дитяти.

                    Нехай виглядає вона зовсім

                    Не як дитина,

                    Але для батьків вона завжди єдина.

                    Поруч із ними може волю собі дати,

                    На материнському плечі поридати.

                    Разом із батьком у доміно

                    Чи шашки пограти...

                    Ніхто не навчиться так її кохати,

                    Щоб не стала вона засихати.

                    Важко їй було казати,

                    Але погодилася все описати...