РОЗДІЛ 27. "Знахідка"

Тимур давно відкладав встановлення камер у дворі, знаходячи для цього десятки причин, але тепер, коли йому потрібно було їхати з міста і залишати будинок без нагляду, це рішення більше не можна було відкладати, і він, зосереджений на простій технічній роботі, навіть не підозрював, що саме цього дня отримає відповідь на питання, яке весь цей час висіло в повітрі.
Він перевіряв місця для кріплення, оглядав територію, інколи машинально поправляв гілки рослин, які заважали огляду, і саме в цей момент його увагу привернуло щось неприродне серед квітів — щось, що не мало там бути.
Він нахилився і витягнув невеликий паперовий прямокутник, на який спочатку навіть не звернув особливої уваги.
Але коли перевернув його, завмер.
Це було фото.
Фото Данила.
Серце різко стиснулося, ніби в одну мить тіло відреагувало швидше, ніж свідомість встигла зрозуміти, що саме відбувається, і в пам’яті раптом спалахнув той вечір, коли Ніку знайшли, коли все сталося, коли в будинку був хтось сторонній.
Фото випало.
Тоді.
З теки.
Ця думка вдарила настільки чітко, що не залишила місця для сумнівів.
Тимур різко випрямився і майже побіг до будинку, відчуваючи, як всередині наростає тривога, яка вже не була абстрактною, а набувала конкретної форми.
Кабінет.
Сейф.
Руки трохи тремтіли, коли він відкривав його, хоча він сам цього не помічав, і лише коли дверцята відчинилися, він зрозумів, що шукає.
Тека.
Її не було.
На мить він просто стояв, дивлячись у порожній простір, ніби сподіваючись, що це помилка, що він щось переплутав, але правда була занадто очевидною.
І разом із нею прийшло усвідомлення, яке вразило найбільше.
Він навіть не подумав на Данила.
Жодного разу.
За весь цей час.
І тепер це здавалося не просто помилкою, а сліпотою.
— Невже… — тихо видихнув він, і в цьому слові було більше шоку, ніж запитання.
Він одразу дістав телефон і набрав відділок, не відкладаючи ні на хвилину, бо розумів: кожна затримка може коштувати занадто дорого.
Він коротко, але чітко виклав свої здогадки, розповів про фото, про теку, про те, як це пов’язано з тією ніччю, і навіть сам відчув, як ця картина звучить логічно, занадто логічно, щоб бути випадковістю.
Поліція відреагувала швидко.
Вони виїхали за адресою Данила того ж дня, але двері їм ніхто не відчинив.
Сусіди, яких опитали на місці, лише підтвердили те, що ще більше насторожило всіх.
— Його вже давно не видно, — сказали вони.
Це означало лише одне.
Він зник.
І ця відсутність виглядала не як випадковість.
Коли Тимуру передали цю інформацію, він уже не сумнівався.
Разом із поліцією вони дійшли одного й того ж висновку, який не потребував додаткових доказів.
Данило поїхав.
І, найімовірніше, не просто так.