Квіти, що не брешуть

РОЗДІЛ 16 "Те, що змушує боятися"

РОЗДІЛ 16

Поліція зайшла тихо.
Але їхня присутність одразу заповнила простір.
— Ви Христина?
— Так.
— Нам потрібно поговорити.
Вона кивнула. Христина була впевнена, що Данило щось натворив в тому стані, в якому він пішов від неї.
Її руки були холодними. Вона не хотіла свідчити проти Данила, хоч і була зла після його приходу.
— Ви знайомі з Тимуром?
— Так. - Христина не дуже розуміла до чого тут Тимур взагалі.
— У вас був конфлікт?
Пауза.
— Ну так. Але до чого ці питання?
— Коли востаннє його бачили?
— Вчора. Це що допит? Що сталося?
— Він був агресивний? - поліцейський навіть не намагався робити вигляд, що взагалі чує її питання.
Вона згадала.
Його голос.
Його очі.
Його близькість.
— Я… не знаю.
— Він підозрюється у замаху на вбивство.
Слова впали, як камінь.
— Що?..
— Потерпіла жива. Але стан важкий.
Світ поплив.
— Це… він?..
Поліцейський не відповів.
Але мовчання було гірше за відповідь.
Страх проріс.
Глибоко.
Холодно.
— Якщо ви щось згадаєте — повідомте.
Вони пішли.
А вона залишилась.
Серед квітів.
Які теж…
боялися.
І вперше вона подумала:
треба тікати.

Дарія Липчанська

Подобається

#4669 в Любовні романи

У тексті є: кохання і пристрасть, кохання і дружба любовний трикутник, неправильне_кохання

Відредаговано: 01.05.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись