РОЗДІЛ 13 "Те, що тікає разом із тобою"

🌿 РОЗДІЛ 13


Данило біг так, ніби за ним гналися.
Хоча насправді — ніхто.
Тільки власні думки.
Вони кричали голосніше за будь-які сирени.
Холодне повітря різало легені, але він не зупинявся. Кроки відбивалися в асфальті глухо, нерівно. Він спіткнувся, ледь не впав, але втримався — і побіг далі.
У руках — тека.
Стиснута так сильно, що пальці побіліли.
— Це не я… — прошепотів він. — Це… це випадково…
Слова не трималися.
Вони розсипалися, як пил.
Перед очима знову і знову удар, її погляд. Момент, коли вона перестала рухатись.
Він різко зупинився.
Зігнувся навпіл.
Дихання зірване.
Серце б’ється десь у горлі.
— Вона ж жива… — сказав він уже голосніше. — Вона просто…
Тиша.
Навіть вітер стих.
І в цій тиші правда звучала надто гучно.
Він повільно відкрив теку.
Папери пахли старістю і чужими рішеннями.
Фото. Його не було. Або він загубив поки біг, або його взагалі не було і тоді незрозуміло заради чого було скоєно такий злочин.
Його пальці затремтіли.
Він підніс інші фото ближче. Почав вдивлятися прискіпливіше, але його фото так і не побачив.
— Ні…
Губи здригнулися.
— Вони… могли довести…Але справу проти мене не відкрили.  Тобто доказів немає. Тимур блефував,  а я як хлопчисько повівся.
Пальці розслабилися.
Данило вже не дивився на документи. Він закрив теку різко.
— Треба думати… треба діяти…
І знову побіг.
Швидше.
Далі.
Наче міг втекти від того, що вже сталося.