Розділ 10 "Між бажанням і підозрою"

Тимур прийняв душ і зробив собі міцної кави. Його думки плуталися.
Він повинен був визнати хоча б собі: у присутності Христини він втрачав самоконтроль. Він хотів її. У всіх сенсах хотів. Безглуздо було переконувати себе, що вона якась особлива. Таких багато.
І таких, як він, теж багато.
Але хтось — чи то ангели, чи то демони — вирішив, що саме вона має забрати його спокій.
Тимур не знав, що робити далі. Все й так уже надто ускладнилося.
Він же планував просто виставити на продаж оранжерею разом із магазином і не перейматися тим, для яких цілей її придбають. Квіти — це не його.
Його світ — це великий торговельний автоцентр, де разом із автомобілем і аксесуарами можна придбати довічне обслуговування. Чітко, зрозуміло, без зайвих емоцій.
Він взагалі не збирався залишатися тут більше ніж на кілька днів.
Але Христина…
Вона зачепила його з перших хвилин.
У ній було щось знайоме. Та сама відданість справі. Та сама впертість. Та сама пристрасть — тільки не до машин, а до квітів.
Перевіряючи документи, Тимур здивувався: попри те, що вже рік як батька не стало, оранжерея не просто трималася — вона почала приносити ще більший прибуток.
І це при тому, що звіти він вимагав лише раз на квартал.
Христина робила все для розвитку справи.
Вона не отримувала за це більше грошей. Але навіть йому стало очевидно: гроші для неї — ніщо порівняно з тим, що вона відчувала серед квітів.
І тепер це було проблемою.
Великою.
Він не знав, як діяти далі.
А ще Данило…
Тимур так і не сказав Христині, що Данило був на фото після пожежі. Що його батько підозрював саме його.
Він провів рукою по обличчю.
— Сьогодні скажу, — тихо промовив сам до себе. — Але треба бути готовим, що вона його захищатиме. 

Христина зібралася настільки, наскільки це взагалі було можливо.
Вона на автоматі прийняла душ, випила кави, трохи підфарбувалася.
Ззовні — спокійна.
Всередині — хаос.
Думки ніби змагалися між собою, намагаючись довести, яка з них правильна.
Навіщо вона це зробила?
Навіщо переспала з ним?
Це було нервове потрясіння після знищених квітів?
Але ж вона підозрювала саме його.
І замість того, щоб розібратися, просто…
Вона заплющила очі.
Це не вкладалося в голові.
Якщо він міг підсипати щось квітам — то чому не міг підсипати і їй?
Можливо, це сталося ще в магазині.
Вона різко підняла голову.
Тимур давав їй щось випити… щоб заспокоїти.
А може, це і був його план?
Як він так швидко опинився біля бару?
Занадто багато збігів.
Занадто багато можливостей.
Вона заплуталася.
І саме це було найгірше.
Бо чим більше вона думала — тим більше переконувала себе:
Тимур міг це зробити.
І, можливо…
Вже зробив.