Бенкет і розуміння

Великий бенкет у палаці принцеси Зоряниці був справжнім політичним театром.

Зала сяяла від тисячі свічок, золотих прикрас і коштовних тканин. Гості — найвпливовіші люди Бездонної Тіні — сиділи за довгими столами, поглинаючи не лише вишукані страви, а й кожне слово, кожен погляд, кожен рух.

Міріель увійшла до зали поруч із Морозяном, і одразу відчула сотні пар очей на собі.

Вона була одягнена в темно-зелену сукню, яку їй дала бабуся Сюнь — просту, але елегантну. Волосся зібране у високу зачіску, шия прикрашена тонким срібним намистом. Вона виглядала гідно, але не претензійно.

Точний образ для "союзниці" — ні служниці, ні принцеси.

Морозян був у парадному чорному вбранні з срібною вишивкою. Поруч із ним вона здавалася ще крихкішою, але водночас... рівною.

Як партнер, а не супроводжуючий.

Зоряниця зустріла їх біля головного столу. Вона сяяла в розкішній білій сукні, інкрустованій діамантами, і усміхалася — холодно, але чарівно.

— Морозяне, як приємно, що ти прийшов, — сказала вона мелодійно. — І привів... свою союзницю.

Останнє слово вона вимовила з ледь помітною іронією.

— Зоряниця, — Морозян нахилив голову. — Дякую за запрошення.

Принцеса повернулася до Міріель:

— Міріель, чи не так? Сподіваюся, тобі буде цікаво. Сьогодні зібралися дуже... освічені люди.

Перша пастка. Вона хоче показати, що я не належу до цього суспільства.

— Дуже дякую, ваша високість, — відповіла Міріель спокійно. — Я з нетерпінням чекаю на розмови.

Зоряниця підвела брову — мабуть, очікувала більш м'якої або налякашої реакції.

— Чудово. Тоді прошу — займайте свої місця.

Протягом вечері Міріель відчувала постійний тиск. Сусіди за столом — аристократи й торговці — ставили їй питання, які здавалися звичайними, але насправді були тестами.

— Міріель, а звідки ви родом? — запитав один з лордів.

— Із різних місць, — відповіла вона, повторюючи стару тактику. — Мій батько був торговцем.

— А якими товарами торгував?

Деталізація. Пастка.

— Антикварними речами. Старовинними артефактами.

Це пояснить, чому я знаю багато мов і розбираюся в культурі.

— Цікаво, — втрутилася Зоряниця. — А ви самі розумієтеся на антикваріаті?

— Трохи, — скромно відповіла Міріель.

— Тоді, мабуть, зможете оцінити ось це? — Зоряниця показала їй старовинну чашу з дивними символами.

Міріель глянула і одразу впізнала — це артефакт із часів Першої Династії, дуже рідкісний і коштовний.

— Гарна робота, — сказала вона нейтрально. — Епоха Першої Династії, якщо не помиляюся.

Зоряниця злегка здригнулась — мабуть, не очікувала правильної відповіді.

— Точно, — сказала вона. — Вражає, як торговецька донька може це знати.

— Батько навчив, — просто відповіла Міріель.

Перша перемога.

Але справжній поворот стався під час розмови про турніри.

Один із гостей згадав недавний турнір Цін'юнь:

— Дивний збіг обставин, що Люмін програв саме тоді, коли з'явився Морозян.

Морозян відклав келих:

— Я не бачив нічого дивного. Люмін виглядав... не в своїй формі.

— Справді? — Гість нахилився вперед. — А як вам здалося — що з ним було?

Морозян задумався:

— Його духовна сила була... нестабільною. Наче щось втручалося.

Міріель завмерла.

Він це помітив.

Він помітив, що зі мною щось було не так.

Гість кивнув:

— Є чутки, що хтось мог його отруїти. Перед боєм.

— Можливо, — Морозян подивився на свої руки. — Але тоді отрута діяла давно. Не в день бою.

Серце Міріель пропустило удар.

Він знає.

Він знав тоді, що зі мною щось не так.

І якщо він знав...

Раптом їй стало важко дихати.

Якщо Морозян помітив мою слабкість тоді... значить, інші теж могли помітити.

Значить, моя поразка була... передбачуваною.

Значить...

— Міріель? — Морозян торкнувся її руки. — Ти добре себе почуваєш?

Вона змусила себе всміхнутися:

— Так, просто... втомилася від розмов.

Але всередині в неї все перевернулося.

Я не програла через Морозяна.

Я програла, тому що вже була отруєна.

А це означає...

Хтось планував мою поразку заздалегідь.

Після бенкету, коли вони поверталися до резиденції, Морозян йшов мовчки.

— Ти справді помітив, що Люмін був... нездоровий? — нарешті запитала Міріель.

— Так, — відповів він тихо. — Його меридіани тремтіли. Наче щось їх блокувало.

— І ти нікому не сказав?

— А навіщо? Це не моя справа була.

Вони дійшли до дому й зупинилися біля входу.

— Морозяне, — сказала Міріель тихо, — а що, якщо той хтось, хто отруїв Люміна... тепер полює на мене?

Він різко повернувся до неї:

— Що ти маєш на увазі?

— Я маю на увазі... що моя поява в твоєму житті може бути не випадковістю.

Морозян довго дивився на неї.

— Ти думаєш, тебе підставили?

— Не знаю. Але... якщо так, то ти в небезпеці через мене.

Він підійшов ближче:

— Міріель, навіть якщо це правда... я не відсилатиму тебе.

— Чому?

— Тому що... — він зробив паузу, — ...разом ми сильніші.

Вона подивилася йому в очі:

— Що ти пропонуєш?

— Пропоную перестати ховатися. Пропоную зробити нашу "співпрацю" офіційною.

— У якому сенсі?

Морозян глибоко вдихнув:

— У сенсі... публічного союзу. Такого, який змусить усіх ворогів подумати двічі, перш ніж нападати.

Міріель відчула, як серце прискорилося:

— Ти кажеш про...?

— Про заручини. Фіктивні, звичайно. Але публічні.

Світ навколо неї закрутився.

Заручини.

З ним.

Фіктивні... але публічні.

— Морозяне... це...

— Це єдиний спосіб захистити нас обох, — сказав він твердо. — Якщо ми станемо офіційною парою, ніхто не наважиться чіпати тебе. А мене — теж.