Глава 6. Маскування

— Ні-ні-ні! — в голові не вкладалось, як таке можливо, тому почала заперечувати цей абсурд. — Що ти тільки що сказала? 

Я різко встала з місця і зрозуміла, що в мене не залишилось сил, навіть, думати. Як таке було можливо? Яким чином? Чому я цього не знала? 

— Айрі, сядь на місце та заспокойся, — власно мовила Ем, після чого я виконала її наказ і намагалась нормально дихати, але ритм серця постійно збивався. 

— Ні, тато б знав! І ці люди ніколи б не вдерлися до нас, якщо це правда. Якщо мама працювала на них, то чому вони забрали батьків? — я з відчаєм подивилась на тітку, розуміючи, що мій голос зривався. 

— Так, по-перше, тобі варто припинити істерику. По-друге, я все тобі зараз розповім. Точніше, те, що знаю, — намагалась переконати вона. Погляд Ем не затримувався ні на чому, начебто вона й не знала, з чого почати й чи варто взагалі це робити. Зробивши декілька вдихів, Емілі почала говорити: — Коли ти народилась, Леслі вже працювала на "Фенікс", ваші переїзди і, правда, були повʼязані з роботою цієї організації. Твоя мати часто мала відрядження, чи не так? 

Кивнувши, я намагалась згадати всі такі ситуації. Тато точно знав про все це, жодних сумнівів. Мама не змогла б щось приховати від нього, особливо, щось настільки важливе. До того ж це пояснювало чому він так хотів, щоб я тренувалась і знала багато про свої здібності. Але все-таки... Це ніяк не розкривало таємниці про те, чому ті три машини опинились біля нашого дому.

— Послухай-но, це важко прийняти, — намагалась заспокоїти мене Ем, поклавши руки на стіл та зціпив пальці між собою у замок. — Коннор знав про все це. Багато років він також був одним з агентів і нещодавно покинув "Фенікс". 

На цьому моменті, я точно зависла на декілька секунд аби просто представити собі таку вірогідність. Мало того, що моя мати працювала на цих людей, так мій батько також? 

— Але... ні, ти говориш точно не про мою сімʼю! — протестувала я.

Всі ці роки мені так нахабно брехали про все? Що ще я дізнаюсь? Можливо, те, що я якась інопланетянка, а не людина? 

— Але чому тоді їх викрали?

Я не могла зв'язати всі ці події в одну якусь зрозумілу історію. Все це нібито відбувалось не зі мною, а з кимось з вигаданого світу мого дитинства. 

— Я так думаю, що цим шахраям потрібно було те, що твоя мати не змогла їм дати. Або ж її досліди звернули не на ту доріжку і ця організація вирішила ліквідувати вашу сімʼю. Не можу сказати точно, думаю, що на це зможуть відповісти тільки твої батьки, — задумливо промовила тітка не зводячи зеленого погляду зі скатертини. 

Емілі, вочевидь, дуже хвилювалась за мене, але не стала виявляти більше емоцій ніж було потрібно, так само сидячі на місці, вона не намагалась казати щось ще. Вона спокійно встала, коли закипів чайник й це було дуже вчасно. Моїм думкам не вистачало простору і було дуже важко прийняти таку правду. Вона наче гіркій грейпфрут, який треба проковтнути цілим. Я не могла зрозуміти, чому мої батьки працювали на "Фенікс", але зараз мало значення тільки те, що мені з цим всім робити далі.

Коли Чедвінгтон говорив про допомогу... О, ні, він же не мав на увазі колег батьків? 

Невже я так довірлива? Звісно він про все це знав, інакше б не казав таких слів. Впевнена, що там будуть люди, які оберуть сторону моїх батьків і допоможуть їм втекти. А коли ми побачимось, я не відстану від них, до поки не дізнаюсь про усе, що мене турбує. 

— До речі, а звідки ти це все знаєш? Ти ж не одна з нас, вірно?

Мої очі слідкували за рухами Ем, як вона стурбовано розливає кипʼяток по чашках. 

— Коннор та Леслі, і твій дідусь багато чого розповідали мені. І хто ж, як ти думаєш, заварив всю цю кашу? Мама була звичайнісінькою людиною, але ось твій тато успадкував здібності. Так і вийшло, що й мені теж розповідали про всі сімейні таємниці, — легко відповіла Ем не повертаючись до мене.

Поки вона метушилась з напоями, я згадувала про сімʼю і. Що відбувалось до смерті дідуся. Це було років десять тому. Бабуся дуже сумувала за ним та через декілька років також померла. В результаті, зі сторони батька, родичів більш не було, а з маминою — ще до мого народження. В мене було ще дуже багато запитань, але відповіді тут мені точно не знайти.

— Можливо тепер розповіси, що трапилось з тобою? — запитала Емілі, поставив чашки на стіл та декілька сендвічів, які вона дістала і вона возилась декілька хвилин поспіль, поки я була у роздумах.

Я розповіла їй про все. Її очі ставали все ширше від кожного мого речення. Її брови підіймались все вище, а посмішка ставала дуже злою. І ось, я закінчила на тому, коли втекла з амбара, від того нахабного типа. Але ж, промовчала про те, що він працював на "Фенікс", бо це ще не було остаточно підтверджено. І все-таки ким би він не був, мені ставало ніяково, коли згадувала про його холодний погляд і таку мало помітну посмішку.

— Отже, тобі нікуди тепер піти? — схвильовано питалась Ем.

— Виходить, що так. Я б хотіла залишитись тут на декілька днів, якщо ти не проти, — намагалась не навʼязуватись.

Шкода, що в амбарі залишилось дуже багато моїх особистих речей. Не думаю, що хтось буде там копирсатись, але татову заначку, мабуть, більше не побачу, сподіваюсь, батьки не дуже будуть засмучені.

— Залишайся стільки, скільки потрібно, — впевнено відповіла Емілі. — Я живу сама, друга спальна — вільна, та й прогодувати нас двох, якось, нескладно. Агенти звісно можуть завітати у гості, то я думаю, ти знаєш, що робити? В них же не має інформації про те, що ти тут знаходишся? — її брови злетіли, а очі бажали дізнатись відповідь у ту ж мить.

— Не думаю, батьки, навіть, не говорили мені про тебе. Якби "Фенікс" знав про це, повір, вони б не чекали гарного моменту вдертись у твою квартиру. Та й, я можу зникнути за секунду. Вони нічого про мене не дізнаються, обіцяю, — дуже сподівалась, що мої слова будуть правдивіші за Чедові.

***

Здавалось, що дні минають, як тижні й всього лиш п'ятнадцять діб я не бачила батьків. Так надовго ми майже ніколи не розставались. Від цього наче всередині була якась порожнеча, яка більш заповняла мої органи відчуттям наче знаходжусь у невагомості.