Глава 3. «Фенікс»

Теплий погляд бурштинових очей — перше, що привернуло мою увагу, коли ми увійшли до будинку і пройшли у затишну зелену вітальню.

На мене з цікавістю дивилася жінка, з досить світлою шкірою, на відміну від Чеда, і м'якими рисами обличчя. Я оглянула її з ніг до голови й, помітивши каблучку на безіменному пальці, зрозуміла, ким вона була. Ну, сім років все ж таки великий термін, і за цей час Чед міг би й одружитися. В тридцять п'ять років як раз час будувати сім'ю.

— Айрін, це Кейтлін, — промовив друг і той з любов'ю подивився на дружину. Та привітно посміхнулася і поправила рукою темно-руде волосся.

— Приємно познайомитися. — Я простягнула долоню і вона, на щастя, відповіла тим самим. Я посміхнулася, зазначивши, що Кейтлін досить мила.

— Ми одружилися два роки тому, — мабуть, побачивши моє німе запитання, сказав Чед і, підійшовши до дружини, обійняв її. — Приготуєш їй чай, люба?

Я ніяково покосилася на жовтий торшер, що стояв у кутку, біля старенької невеликої книжкової шафи.

— Чай? Може, ти хочеш їсти? — звернулася Кейтлін до мене. Я перевела погляд на неї й легенько кивнула.

На обличчі Кейтлін з'явилася тоненька усмішка, дівчина залишила невагомий поцілунок на губах Чеда і, відкинувши недовге волосся, пішла, давши нам можливість поговорити наодинці.

— А твоя дружина в курсі того, що відбувається? — різко запитала я, дивлячись на ті двері, які зачинила Кейт за собою, і суворо кинула погляд на Чеда.

— Ні, але їй необов'язково про це знати, — відповів спокійно Чед і присів на молочного кольору диван. — Сідай. Почувайся як удома.

М'який диван і мила коричнева подушечка, яку я взяла в руки, щоб почуватися більш... спокійнішою, і щоб було, що смикати, крім краю своєї, й так, старої, але улюбленої футболки. Чед пересів у крісло, і я задоволено підняла ноги на диван і підігнула їх під себе.

— Ми обговоримо все у своєму кабінеті, добре? — запитав він. Його очі висловлювали непідробну тривогу. — Я думаю, що батьки приховували від тебе багато чого, але я завжди вважав, що тобі варто знати про все це. Після того як ти поїси, ми зможемо обговорити те, що було закрито від тебе за сьома замками. — Він склав руки на грудях, і жоден мускул не смикнувся на його обличчі.

— Добре, — я кивнула і спробувала зробити камінний вираз. — А коли ви з Кейтлін познайомилися? — вирішивши поговорити про щось нейтральне і, таким чином, змінила тему.

— Ну, — Чед задумався і подивися на стелю секунди три, а потім перевів погляд на мене, — це було роки три тому. Чомусь твої батьки вирішили, що краще дати спокій після того Різдва, і тільки зрідка телефонували. — Він засміявся.

— Ти далеко живеш, — невдоволено заперечила я. — Як би мені не хотілося, а навіть прийти сюди коштувало багатьох зусиль.

— Вірю, — сказав спокійно він і, поклавши руку на лису голову, знову засміявся. — До вас мені ще складніше дістатися.

Я хотіла запитати чому, але в кімнату увійшла Кейтлін і покликала нас на кухню, маленьку, меншу за вітальню, але все ж доволі затишну й милу. Ми сіли за стіл біля вікна, і Кейт подала їжу. Трапеза проходила майже в тиші. Лише зрідка Кейтлін щось говорила і запитувала мене про минуле. Я швидко з'їла те, чим мене пригостили, випила чай, після чого подякувала господині будинку.

— Ти так виросла! — вигукнув друг, коли закінчив їсти. Він злегка обійняв Кейт. — Пам'ятаю, у десять років ти була такою маленькою, що навіть до талії мені ледь діставала.

— Гей! — збунтувалася я. — Між іншим, і ти зі своїм зростом, під два метри, сміливо можеш йти та грати за збірну з баскетболу!

Кейтлін посміхнулася і поцілувала чоловіка в щічку, а потім взялася за неї двома пальцями та загрозливо подивилася на нього.

— До речі, смію тобі сказати, недобре ображати дітей, — підтримала мене Кейт. — Хоча не можу не визнати — ти занадто високий. 

Тепер я не втрималася від усмішки. Це так нагадувало мою сім'ю, що я мимоволі забула, де перебувала і навіщо. Чедвінгтон — старий і добрий друг мого батька. Колись ми разом були сусідами, а тато й Чед працювали на одному виробництві. Але все ж, мене досі не давало спокою сумніви, щодо того, ким насправді був Чедвінгтон і ким працював тато. 

— А ще ти була тоді з двома короткими хвостиками. Зате, зараз яку косу відростила! — він вказав на моє волосся. — Здається, раніше воно було іншого кольору...

— Мама дозволила мені пофарбуватися в чорний, а що? Мені не личить? — склавши руки на грудях, я з підозрою подивилася на друга.

— Ні, дуже навіть добре, — швидко почав виправдовуватися той.

— Не звертай уваги, Айрі. Можна я буду тебе так називати? — Я, схвально кивнувши, викликала посмішку на обличчі Кейтлін.

— Кхм, — Чед різко обірвав її. — Ми поговоримо в кабінеті?

— Будь ласка. — Вставши з місця, Кейт почала прибирати брудний посуд.

Я пішла за другом, але в моєму мозку накопичилося стільки думок з приводу того, що можу почути нагорі, що через це мені не хотілося йти туди. Побоювання і страх поселився всередині мене, і немов, навалився важким тягарем. Дивно, що Чед допомагав мені й при цьому його дружина ні яким чином не знала про те, що відбувалося у неї перед носом.

Я впевнена, що друг сім'ї непросто в курсі наших справ, а й точно замішаний у них. Що ще більш дивно — Кейтлін навіть не запитала про моїх батьків, не поцікавилася, де вони або з ким я прийшла сюди. Чед сказав, що Кейт не знає, але він не уточнював, чого саме вона не знає.

Піднявшись на другий поверх, старезними дерев'яними сходами, що дуже скрипіли, ми пройшли трохи вперед і завернули наліво, де і розташовувалося те саме затишне місце, без сторонніх очей і вух.

У кабінеті стояв стіл. Біля входу я помітила прекрасне чорне крісло і, не чекаючи схвалення, плюхнулася в нього. Чед пішов за стільцем, що стояв біля великого вікна, потім поставив його навпроти мене. Він закрив чорні штори й увімкнув ажурний торшер зліва від себе. Склалося враження, що я на сеансі в якогось психолога і зараз почну розповідати про всі свої проблеми, а він скаже, як жити далі. Хоча в чомусь була невеличка частка правди.