Глава 3

Адам. Пару хвилин після втечі К‘яри. 

Як тільки Адам хоч трохи протер очі снігом від перцевого балончика, він знайшов в машині зарядку і його телефон ввімкнувся. Адам натиснув потрібний контакт та чекав з’єднання. 

- Привіт, друже, що трапилось? - лунав голос по ту сторону. 

- Мене пограбувала якась божевільна. Русоволоса дівчина, років двадцяти п’яти, симпатична, але зовнішність оманлива. Ім‘я К‘яра, прізвища не знаю. В неї моя куртка та гаманець.- випалив Адам. 

- Замало інформації. 

- Зажди. - Адам направився до багажника. 

Він відкрив її валізу та побачив папку з документами. 

- Знашов ще щось? 

- Скину тобі її дані. - Адам посміхнувся. - Знайди її. 

К‘яра. Зараз. 

Очі Адама палали чи то від перцевого балончика, чи то від злості, що намагалась його пограбувати. 

- Я все поверну. - повторила тихенько.

Адам стояв дуже близько. Він повільно забрав гаманець з моїх рук, а потім накинув кожух. Його погляд був прикутим до мене, допоки мене не окликнув офіціант. 

- Я можу вас розрахувати? 

Я повернулась до Адама. 

- Мені потрібна валіза, там кошти. 

Його холодні сірі очі примружились. 

- Ну ходімо. - Адам легенько підштовхнув мене за талію. 

Ми вийшли до машини та чоловік віддав валізу. Він уважно дивився за моїми рухами. Я дістала свій гаманець та відрахувала потрібну суму. 

Адам провів мене до офіціанта та погляд з мене не зводив. 

- В наступний раз тримай свій балончик подалі від людей, які хочуть тобі допомогти. - процідив Адам крізь зуби, коли я розрахувалась. 

- В наступний раз не задавай так багато питань, а то на маніяка схожий. - я також процідила. - Особливо з цими червоними очима. 

- Надіюсь більше не побачимось. - Адам стиснув зуби. 

- Взаємно. 

Вийшла з ресторану в змішаних почуттях. З однієї сторони я рада, що він не маніяк, а з другої дратував він мене, хоч і доволі симпатичний мушу визнати. 

Тепер у мене є документи та валіза. Потрібно подумати і про нічліг, адже вже майже дванадцята. 

Сказати виявилось легше чим зробити. Я об’їздила з валізою усе курортне містечко в пошуках хоч якоїсь кімнати і все марно.  Хоч видом на підсвічені гори помилувалась. Це ж скільки грошей потрібно на таку красу?

- Нажаль місць немає. - вкотре відповіла мені чергова адміністраторка. 

- А новорічне диво? - хоч і розуміла безрезультатність, але намагалась бути на позитивній ноті, адже незабаром свято. 

- Можу де, що для вас зробити. - адміністраторка посміхнулась. - Дайте свої документи. 

Вона переписала мої дані в комп’ютер. 

- Якщо з’явиться вільне місце, я вам в першу чергу перетелефоную. 

- Дякую і на цьому. 

- Ще є декілька готелів. - відповіла я сама собі. 

Ввечері на вулиці ставало холодніше. Я присіла на лавку біля пустої зупинки та дістала з валізи декілька кофтинок, які одразу одягла. Можливо це не кожух Адама, але хоч щось. 

- К‘яра Джонсон? - голос незнайомця пролунав з машини патрульної поліції. 

- Так. - махнула головою.

- Вам потрібно проїхати з нами. - один із офіцерів вийшов та відкрив переді мною двері. 

- Це якесь непорозуміння. - їдучи в патрульній машині порушила тишину. 

- Не мені будете пояснювати. - відповіли з переду. 

Приїхавши в відділок мене попросили відкрити валізу. Уважно все обдивившись, слідчий сів писати протокол. 

Він доволі молодий для слідчого. 

- Чому я тут? - запитала у нього. 

- А ви не здогадуєтесь, громадянко Джонсон? - він поправив своє світле волося та зиркнув на мене блакитними очима. 

- Якщо чесно то ні. 

- Деякий Адам Тейлор, знайомий вам? - запитав він і після мого кивка продовжив. - Цей громадянин поскаржився, що ви його обікрали і до з’ясувань подій ми хочемо затримати вас у відділку. 

- А тут ліжко є? - хихикнула, надіючись що ця ніч буде в теплі.

- Що пробачте? 

- Ліжко, щоб поспати, а то в вашому містечку мені нічліг не світить. 

- Дуже добре, що ви зберігаєте почуття гумору в таких ситуаціях. - слідчий посміхнувся. 

- В вас така гарна посмішка. - кокетливо покрутила волося на пальці. Зазвичай так не робила, але слідчий дійсно симпатичним. Трішки не мій смак, але чому б і ні. 

- Ви фліртуєте зі мною, громадянко? 

- Не знаю. - посміхнулась та в такому ж кокетливому настрої запитала. - А ви б як хотіли?

Слідчий збентежено поправив форму. 

- Це не припустимо. - тихо відповів він.