Глава 1

Уявіть собі вечір, сніг, гірлянди на ялинках, сніжинки падають на волосся, люди навкруги сміються та розмовляють. Уявили? Відразу атмосфера Різдва та Нового року?

Але мою атмосферу зіпсувала дівчина, яка врізалась в мене десять хвилин тому та ще й звинуватила мене у цьому. 

- Ваш квиток, будь ласка. - повернула мене до реальності провідниця. 

Ах, забула сказати, що стою я на пероні з квитком в один кінець. В столицю нового життя. Ви запитаєте хто ж на сімейні свята їде у повній самотності у нове місто за тисячу кілометрів? 

- Клара Джонсон. - провідниця роздивлялась мій квиток, який ще десять хвилин тому через ту дівчину гарненько лежав у снігу. 

- К‘яра Джонсон. - виправила її. Я звикла що моє імя часто плутають з Кларою. 

- Четверте купе.- провідниця віддала квиток.  

- Дякую. - відповіла та забрала свій мокрий квиток. 

На цей раз купе я обрала класу люкс і на мій подив воно коштувало своїх дзвінких монет. Я сіла на своє оксамитове місце та почала роздивлятись. Над вікном великий червоний бант з гірляндою, маленька ялинка прикрашена на столі. Я побачила пульт та натиснула на нього. Вигляд вікна змінився на потріскуючий камін і мій настрій знову піднявся. 

- Ну , що ж столице, чекай мене. - посміхнулась я. 

В мене є одна особливість, як тільки поїзд рушає, я засипаю. І цей раз був не виключенням. Проспала я годин з дванадцять, вперше з того моменту як мій колишній хлопець вирішив мене покинути і це напередодні свят. Не скажу, що прям його кохала, але відчуття не приємне. Повернутись до мами, не могла. Я вже передчуваю її жалісливі слова, мені зараз це не потрібно. Саме, тому я вирішила купити квиток у столицю в один кінець. Говорять, що у нашій столиці найкраще зустрічати Новий рік. 

Я потягнулася та встала з ліжка. Навпроти мене мирно сопіла жінка. Закінчивши ранішні процедури, я вирішила до кінця прибуття почитати. 

Стук, стук. - хтось тихенько постукав у двері купе. 

Я відклала книжку та підняла очі. 

- Ми приїхали. - повідомила провідниця коли відкрила. 

Я зібрала речі та з натхненим почуттям чекала коли поїзд зупиниться. За вікном були кучугури снігу та він так яскраво мерехтів, ніби діаманти. 

- Я думала у столиці більш розчищено. - посміхнулась до пари які стояли біля мене.

Вони переглянулися та пожали плечами. 

Поїзд зупинився. Моє натхнення мене не покидало, але як тільки ступила ногою на землю, точніше на велику кучу снігу, я запідозрила щось не те. Обдивившись навкруги мої підозри підтвердились. 

- Дівчино, може пройдете? - пара яка стояла ззаду вже нервувала, так як я стояла впритул до поїзда. 

- Куди? - розгублено повернулась та ступила крок в сторону. 

Я дивилась як поїзд вирушав в іншу сторону та проводжала його поглядом. 

Пустий перон. Великі кучугури снігу. Та я стою майже по коліна в снігу, мої чоботи вже наскрізь були мокрі, а пальто ні від вітру, ні від снігу не захищало. Я ж думала їду у столицю, тому не одягалась для лижного курорту. 

Вітер подув і разом з сніжинками торкнувся моєї щоки та волосся. Вперше за зиму я дістала шапку і натягнула майже на очі. 

Ідучи по кучугурам я поспішала до головного входу.

- Добрий день. - тремтячи від холоду привіталась я до касира. - Вийшла якась нісенітниця, я мала в столицю їхати…

- Ваш квиток. - касирка середніх років була не в настрої. 

Вона уважно глянула на квиток і важко зітхнула. 

- Все правильно, дівчино. 

- Не може бути. - розгублено кліпала своїми накрашеними віями, хоча туш вже певно потекла. 

- В наступний раз уважніше купляйте квиток. - вона закрила віконце. 

- Зачекайте. - я постукала. - А де я?

Вона нехотя відкрила віконце та протягнула буклет. 

- Лижний курорт «Мерехтіння». - читала в голос. - Хочете відчути атмосферу справжньої зимової казки тоді вам до нас. 

Але я не хочу. 
Я знову постукала у віконце. 

- Ну що ще? - касирка нервово виглянула. 

- Я хочу купити білет до столиці. 

- Немає. 

- А хоч до найближчого міста? 

- Немає. - вона закотила очі. 

- А куди є? - мені б хоч кудись. 

- Нікуди немає, дівчино. Квитки напередодні нового року розкуплені за місяць. 

Віконце закрилось. 

Що робити? - крутилось в голові. 

- Шукати готель. - відповіла собі в голос. - Відпочити і завтра на свіжу голову шукати перевізника. 

Я відкрила буклет, який дала касирка. Добре що там була інформація, як добратись до курорту та номер телефону. 

- Супер. - швидко почала набирати. 

Гудок… ще один…

- Добрий день, вас вітає адміністратор…- дівчина говорила щось далі, але мій телефон вимкнувся.