Розділ 9

На вулиці було трохи прохолодно. Тьмяно світили ліхтарі, а від будинку, куди ми прямували, було чутно музику. Легку, класичну. 

Я взяла Діму під руку і ми попрямували до воріт. Нас пропустили навіть без запрошення. Я натягнула посмішку і, стукаючи підборами, ступила у м'яку траву.
До нас відразу ж підійшов якийсь чоловік. Він був одягнутий так само статно, як і Діма, але був набагато доросліше. 

Взагалі, тут усі виглядали чудово. Вишукані дівчата, які сміючись прикривали долонею рота. Чоловіки, що гріли у руках віскі, який коштував, напевно, дорожче усього, що вдягнено на мені. 

- Дімо, радий бачити. Що за дівчина поряд з тобою? - грайливо поглянув він на мене. Хай вибачає, за цей вечір мені платить не він. 

- Це Аманда. Амандо, це мій товариш Микола Ігорович, - чоловік, який, ніби тільки й чекав, коли його представлять, поцілував мою руку. 

- Рада знайомству, - посміхнулась я, показуючи рівні білі зуби. 

- Ну що ж, Дмитро, ходімо познайомлю тебе з майбутніми співпрацівниками, а Амандочка поки що нехай знайомиться з жіночою частиною гостей. 

Більше нічого не сказавши, я покинула їх компанію та пішла на пошуки офіціантів. Одного, з келихами вина, я знайшла біля компанії дівчат. Що ж, це шанс познайомитись. 

- Добрий вечір! - підійшла я та, взявши келих білого вина, посміхнулась жінкам. 

- Нові гості! Ви з ким, дамо? - звернулась до мене жінка у червоній сукні, що вирізнялась серед інших найбільше 

- Я з Дмитром Віталійовичем. 

- Нова його пасія? Дивно, думала він обирає дівчат більш статних, - зневажливо подивилась на мене та сама дівчина у червоному. 

- Дивно, думала тут будуть люди, манери яких відповідають рівню цього будинку, - я закінчила розмову з нею та перейшла на більш милу з іншими дівчатами. Поряд також була Аліна, тому було не погано. 

Світські бесіди - це місце, де потрібно тримати язик за зубами. Всі посміхаються тобі, роблять вигляд, що їм цікаво знати про ваше життя, але це все не правда. Їм все одно. Нікого тут не цікавить, що ти відчуваєш та чи не прохолодно тобі. Тільки ти почнеш розповідати, щось більш приватне - твою репутацію можна поховати заживо. 

Мені стало прохолодно та я захотіла до туалету. Прийшлось покинути цю компанію та шукати дамську кімнату. 

Я зайшла до будинку, що був просто чудовим. Пастельні відтінки та золото. Навіть не підходячи ближче до об'єктів, я розуміла, що це воно. Занадто набите в мене око за всі ці часи. Мене вражали розміри і я зовсім не розуміла, у який бік йти. 

- Що шукаєш, Амандочко? - почула я чоловічий голос. Через пару секунд з-за стіни вийшов цей Микола. Тільки подумати, Амандочко. Господи, я Аманда, невже так важко запам'ятати? 

- Вибачте, але мені треба до вбиральні, - мило посміхнулась я. 

- Я можу провести, - відразу зрозуміла, що він мав на увазі. Цей чоловік дійсно думає, що я буду спати з ним, старим бовдуром, просто так? Ні, навіть Діма набагато краще. Стоп. А чому я про це взагалі думаю? 

Різко моєї талії торкнулись чоловічі руки.  У ніс вдарив той самий запах одеколону. Це був Діма. 

- Амандо, я дуже тебе хочу. Ходімо звідси, - зашепотів він мені на вухо та люто подивився на свого товариша. Я навіть посміхнулась. Яка швидка зміна поведінки! Це щось типу "Не чіпай, це моє і ділитись я не збираюсь"? 

- Ну, добре,- також шепотом відповіла я. - Ще раз вибачаюсь, але мені доведеться Вас покинути. До зустрічі, - вже голосніше сказала я та, взявши Діму за руку, пішла за ним. Що в цей час відчував Микола я так і не зрозуміла. Дмитро не дав навіть на хвилину глянути у його бік. 

За Аліну я не хвилювалась. Їй тут сподобалось і вона сказала, що сама повернеться додому ще коли я була на вулиці. 

Більшу частину дороги до його будинку ми цілувались. Він виявився не поганим чоловіком (я казала це вже разів сто, чи не так?) і я навіть вперше за свою "кар'єру" заснула у ліжку чоловіка. 

Київ. Наш час.

- Тобто, Ви дійсно закохались в цього Діму? 

- Так... Напевно, я дійсно його кохала. Але це прийшло пізніше. Я пізніше зрозуміла, що кохаю його. Це цікавий період і я хочу розповісти про нього більш детально, - посміхнулась Ада спогадам. 

- Ви зустрічались не дуже довго, так? 

- Десь два роки. Але ми і пізніше зустрілись. Мене й досі смішить коли і як. Але тоді було не до сміху. Ну, добре. Досить спойлерів. 

Київ 2014

Я прокинулась раніше за Діму та почала одягатись. Дуже дико та незвично прокидатись у ліжку чоловіка. 

Почала думати, як отримати свої гроші, коли побачила на столі квіти та купюри. Коли цей гад взагалі встиг? Я посміхнулась сама собі та, поклавши гроші у гаманець (яких, до речі, було у два рази більше) і забравши квіти, вибігла з будинку. 

На вулиці шаленів вітер. Рожевий годинник на моєму зап'ясті показував майже дев'яту годину. Я викликала таксі та, сівши у нього, зателефонувала Аліні, яка намагалась вийти зі мною на зв'язок вже чотири рази. 

- Сестро, ти в нормі? Чому не брала слухавку? - почала вона навіть без привітання. 

- Все добре. Просто вимкнула телефон перед від'їздом, - я робила так завжди, адже клієнти дійсно не люблять, коли їх щось відволікає. 

- Як ніч пройшла? Тобі ще не набридла ця робота? 

- Ні, мене все влаштовує. До того ж, тобі самій сподобалась вечірка, а в мене вона була просто з продовженням, - посміхнулась я. 

- Так, але спати я ні з ким не збираюсь. 

- І не потрібно! Конкуренція мені ні до чого, - Аліна відповіла щось гнівне і я відключилась.