Розділ 8

Київ. 2014 рік 

Свій День народження я збиралась відсвяткувати з Аліною, яка нарешті змогла до мене достукатись. Вже рік я працювала кожного дня, навіть не думаючи про відпочинок, ось нарешті влаштувала собі свято. 

Коли я змогла зібрати чорне, мов смола, волосся до купи мені зателефонували. Не відомий номер. Знову хтось хоче зі мною переспати. Сьогодні я збиралась не брати слухавку і взагалі вимкнути телефон, але якась не відома сила, просто-таки, змусила мене взяти телефон у руки. І я, із закатаними очима, все ж таки підняла слухавку. 

- Добрий день, що вас цікавить? - на автоматі запитала я, домальовуючи вії. 

- В мене сьогодні ділова зустріч і не має дівчини, а дрескот - приходити тільки з нею. Ви одна з найперших у топі, сподіваюсь, не відмовете? - у слухавці я почула дуже витончений, м'який, ніби оксамитовий голос. Відчувалось, що цей чоловік буде гарним. 

- Вибачте, але в мене сьогодні День народження і ми з подругою... 

- Ви мені дуже потрібні! Беріть з собою подругу, поїдемо всі разом. А потім я сам замовлю вам столик у ресторані та заплачу. До того ж, за годину цієї зустрічі я дам вам гарні гроші. 

- Ну, добре, - така ж сама невідома мені сила погодилась, а я лише через хвилин п'ять зрозуміла, що їду знову працювати. 

*** 

Що Аліна була зла - це нічого не сказати. 

- Адо, мало того, що я взагалі закриваю очі на цю твою роботу, так ти ще й мене тягнеш туди!! 

- Але ж працювати буду я, а ти навпаки просто прогуляєшся на тій світській бесіді. Будь ласка, поїхали! 

- Ну, добре. Мені все одно було завжди цікаво, як це все відбувається, але я все одно не важаю це чимось розумним, - погодилась дівчина, хоч і закотила очі. Я її розумію, вона зовсім не хоче лізти у цю справу. 

За п'ять хвилин біля мого под'їзду з'явився чорний лімузин. З нього вийшов статний чоловік. Біла сорочка, чорний піджак та гарні туфлі. На зап'ясті висів годинник, який відразу ж мені сподобався. Він швидким кроком підійшов до нас та обійняв мене. Від нього смачно пахло цитрусом та корицею. 

- Привіт, Амандо! Велике тобі дякую, що погодилась, - Аліна запитально подивилась на мене. Я ж зовсім забула попередити її, щоб називала мене Амандою. Все, що я встигла зробити, поки він притискався до моєї нової суконьки, це показати, щоб мовчала. 

- Я теж рада тебе бачити... - Я навіть не знаю його ім'я. З цього навіть смішно. 

- Дмитрій Віталійович. Просто Діма, - він посміхнувся та подивився на сестру. 

- Це Аліна. Моя подруга, як я і казала, вона буде з нами.
- Без проблем. Сідайте. 

Ми їхали довго. У салоні грала не погана музика і я навіть підтанцьовувала. На вулиці встигло потемніти. 

Цей чоловік мені сподобався. Багато різних хлопців було в мене за цей рік. І гарних, і не дуже, але ще не один не подобався мені так сильно. Він вміє вражати, навіть нічого не зробивши. 

- Дівчата, ми вже майже приїхали. Невеликий інструктаж. Аліна може робити, що завгодно, бо в неї запрошення окреме від нас, але все одно залишається твоєю знайомою, - говорив він серйозно. Що ж це за вечірка, яка так йому важлива? - Амандо, ти повинна скласти гарне враження. Ти одна з найперших у топі і, я сподіваюсь, в тебе гарні манери. 
- Я не підведу, - посміхнулась я і автівка зупинилась.